Мали успіхи в своїх цехах і мої приятелі. Маремуха точив рукоятки для соломорізок і серпів. З-під його рук на маленькому токарному верстаті виходили і чудові шашки: просто розгвинчуй супорт, роз’єднуй їх і клади на дошку грати. Сашко Бобир цілими днями копирсався біля моторів і прибігав до нас лише під час відливок — спостерігати, як народжуються болванки для поршневих кілець.
Так ми вчились і мріяли, закінчивши через півроку школу, поїхати на заводи у великі промислові міста.
Все було б чудово, коли б у наше місто з Харкова pan-, том не прибув новий завідувач окружного відділу народної освіти Печериця.
Не минуло й місяця з дня його приїзду, як по фабзавучу загуляла нова приказка: «Не було лиха, так Печериця приїхав!»
Оглядаючи школи міста, Печериця з’явився і в нас, у фабзавучі.
Напередодні була відливка. Ми загружали залиті опоки, вистукували з них набійниками сухий пісок, пересівали його на решетах, збивали зубилами і молотками окалину з теплих ще, щойно відлитих маховиків. У цеху було пильно і жарко.
У шумі й гуркоті ми не помітили, як у ливарні з’явився низенький, вусатий чоловік, у брюках галіфе, високих жовтих чоботях і простенькій полотняній сорочці, вишитій на всі груди. Дивні вуса були у цього чоловіка — руді, пушисті, звисаючі вниз.
Подивившись на нас неуважним поглядом, але не поздоровавшись, вусач пройшов у шишельню[1] і поторкав пальцем блискучу, фарбовану модель букси. Він подивився, примружившись, на дірку від снаряда в стелі і мимохідь ударив ногою по чавунному маховику, немов перевіряючи його міцність. Боронований маховик загудів і похитнувся. Чоловік з вусами притримав його і, так і не сказавши нікому ні слова, затискуючи рід пахвою ясно-жовтий портфель, хазяйською ходою вийшов із ливарні на Лікарняний майдан.
— На другий раз нікого не пускати сюди без мого дозволу. Вештаються тут всякі сторонні, а потім, дивись, і моделі поцуплять, — дізнавшись про це відвідування дав розпорядження наш інструктор Козакевич.
Найбільше в житті Козакевич боявся, щоб у нього не потягли моделі шестерень, що були виточені із сторічного ясеня. Він позичив їх на своїй старій роботі, на заводі «Мотор».
… Через дві години ми сиділи в класі на уроці по суспільствознавству. Коломієць розповідав про державний устрій країни і, по ходу занять, читав уголос статтю на цю тему з газети «Молодой ленинец».
Відчинилися двері, і в клас увійшов той самий чоловік у вишиваній сорочці, що сьогодні вранці побував у ливарні. Гадаючи, що він через клас хоче пройти до канцелярії школи, Коломієць, не звертаючи на нього уваги, продовжував голосно читати статтю.
Тоді вусач підійшов до дошки і, широко розставивши ноги, голосно українською мовою сказав Коломійцю.
— Коли у клас входить ваш керівник, ви повинні доповісти йому, чим займаєтесь.
Микита не розгубився. Він тільки зблід трохи і відрубав:
— Коли в клас входить керівник, то він перш за все здоровається… Що стосується вашого відвідування, то я вас не знаю.
Ухиляючись від прямої відповіді, вусач сказав:
— Чому ви викладаєте російською мовою?
— Я не викладаю, а читаю статтю з російської газети, і мене всі чудово розуміють.
— А хіба ви не знаєте, що викладання на Україні повинно провадитися виключно українською мовою?
— Повторюю вам: я не викладаю, а читаю статтю.
— На Україні живуть українці…
— Проте нас вчили, що в містах України є ще і росіяни. І я не бачу особливого гріха, коли зараз читаю по-російськи: мене всі розуміють. Приходьте до нас завтра — ви почуєте, як ми будемо читати статті з газети «Вісті» українською мовою. Прошу!
— Облиште філософствувати! Молодий ви ще! Перше ніж братися викладати, вам треба вивчити державну мову…
— А вам раніше за все треба назвати себе, а потім; робити зауваження і відривати мене і товаришів від занять! — уже хвилюючись, добірною українською мовою сказав Микита, мов бажаючи довести наочно, що він нею чудово володіє.
— Може, ви ще, молодий чоловіче, попросите мене піти геть із класу? — єхидно посміхаючись, спитав вусач.
— Так, попрошу! — несподівано закричав Микита. — Ви причепились до мене, як реп’ях до кожуха, тільки тому, що я говорив з учнями мовою, якою писав Володимир Ілліч Ленін. Ось у чому заковика… Слухайте, ви! Або ви скажете, хто ви такий, або ми всі разом покажемо вам найкоротшу дорогу звідси! — І почервонілий Коломієць кивнув на вікно.
1
Шишельня — частина ливарного цеху, де виготовляються стержні, або шишки, необхідні для утворення отворів, порожнин і заглибин у відливці.