Дімон, мугикаючи щось під ніс, заліз за ударну установку. Пробігся паличками по барабанах, гримнув кілька раз по бас-бочці. Потім відкинувся на спинку крісла і закурив. Обличчя Фашиста аж світилося безвідповідальною байдужістю. Мовляв, прийде Михась, чи не прийде – я своє зробив.
Гриня навпаки починав дратуватися і тихенько лаяти Михася нехорошими словами. Хлопець не визнавав непунктуальності, але повсюди стикався із цим негативним проявом людської натури.
– Де ж він ходить?! – бурмотів Гриня. – Собака дика… Хоч би раз прийшов вчасно!
Дивні і дурні думки проносилися в голові хлопця. Михась запізнювався вже на п’ятдесят хвилин. Від нічого робити Гриня роздивлявся плакати відомих рок-груп, наклеєних на стіні. “От би вистригти Павлюші такий гребінь на голові. Він би ним за двері зачіпався…”.
Раптом в двері глухо стукнули.
– Пацани, відчиняйте! – почулося знадвору. – А то холодно щось…
Гриня підвівся і пішов відчиняти. За порогом стояв Михась. Від нього істотно і смачно пахло пивом.
– Звиняйте, хлопаки, – кинув Михась, протискуючись біля Грині усередину. – Я тут просто старого друга по дорозі зустрів.
– Коли в туалет ходив? – не стримався Павлюша. Було помітно, що він теж з радістю чогось би випив. Міцненького. На халяву.
Кожна професія, кожна праця має свою специфіку. Професійною рисою творчих людей був і залишається (і, напевно, залишиться) алкоголь. І це у кращому випадку. Нічого нового і тим паче дивного тут немає.
– Ну ні… – образився Михась. – Дарма ви так, чуваки… Однокласника, Вітьку Сухаренка. Ми з ним в школі на уроках через старенький плеєр “AC/DC” слухали. Ех, були часи…
Очі Михася набули ностальгійно-замріяного вигляду. Гриня похмуро дивився на нього.
– Розчехляй весло. Чи, може, почнеш тут мемуари писати?..
Нарешті все було готово. Підстроїлися, ще раз перекурили.
– Починаємо, – тицяючи недопалок мордою в попільничку, мовив Гриня. – З “Анатомії”.
Раз, два, три, чотири… Перебір… Бас вступив… Ну, з Богом…
РОЗДІЛ 5
…Дві години пролетіли, мов п’ять хвилин. Гриня за старою звичкою всім подякував і Група розслаблено задиміла.
– Коли збираємось знову? – спитав Гриня і випустив кільце густого диму.
– Давайте завтра. П’ятниця ж, – теж випускаючи колечко, сказав Фашист. – Якраз після роботи нікуди поспішати не будемо.
– Я завтра не можу, – похитав головою Павлюша. – Додому їду.
Павлюша навчався в одному з Міських ВЗО і проживав в гуртожитку його же ж. Родом басист Групи був із невеликого провінційного Містечка і практично щотижня відбував у плавання на рідні терени. Батьки, друзі, запаси харчів на тиждень… Павлюша залишився єдиним у Групі студентом. Решта хлопців вже працювали. За це “супер-бас” Групи й одержав нещодавно “заочне” прізвисько Студік.
– Добре, не в п’ятницю, – Гриня почухав потилицю. – А коли? Студік, ти коли приїжджаєш? Вихідні пропадають!
Врешті-решт якось зійшлися на наступному понеділкові і почали збиратися.
– Чуваки, – Михась покинув запихати гітару в кофр і випростався, – мені тут Вітька… Який, який – Сухаренко! Так от, він мені анекдот класний розповів. Карочє, ідуть два гоміка по вулиці…
Група дружно захихотіла. “Мда, – подумалося Грині, – яка країна, такі і анекдоти. Культура підарів. При “совку” про Чапаєва, про Штірліца травили… Діти – про Вінні-Пуха. Про євреїв були, одеські. Хоча ні, про євреїв анекдоти будуть завжди”. Гриня зачехлив “Урал” і любовно поставив його в куток.
– Чуваки, в нас концерт скоро, ви не забули? – Гриня поплескав Михася по плечу. – Ти до хати йдеш, Мішка?
Група не забула про концерт. Про довбаний відбірковий тур довбаного Фестивалю “Рок і Місто’200N”. Через два тижні. В довбаному нічному клубі “Гайка”. Про це Грині було сказано негайно, причому автор з етичних міркувань не наводить точного тексту. Вся ця показово гнівна тирада була близька за змістом до “не набридай”.
Гриня засміявся.
– Ну добре, добре! Я ж просто так запитав. А раптом ви…
Тирада №2.
Гриня схопив Михася за руку, крикнув “До понеділка! Студік, ти Хату закриваєш!” і, ще підсміюючись, вийшов з гаража. Хлопці закурили і неквапом рушили.
– Як там твоя робота? – спитав Гриня.
Михась махнув рукою.
– А, підераси. Знову мене грузять, мовляв, скоро сесія, юначе, треба піднімати добробут кафедри.
– Хочуть, щоб ти зі студіків хабарі лупив? – розуміюче запитав Гриня.
– Аякже ж, – товстенький Михась глибоко затягнувся. – Розумієш, чувак, іноземна мова – це такий предмет, де опустити людину зовсім неважко. Ану, перекладіть мені будь-ласка текст по своїй спеціальності… Ага, я так і знав, що ви Нуль! Absolute zero *, курва! Чи можна домовитися? В касу, ідіть всі в касу!