– Пішли, орли, – звернувся він до музикантів. – Ми сьогодні “розігріваємо”. Всі послідовність пісень пам’ятають?
Група моментально загасила недопалки, підхопилась і рушила до сцени. Там вже красувався Сергій, що був одночасно і конферансом. Але Гриня не слухав, що вигукує довговолосий. Він думав про те, що ніхто з друзів не прийшов. Ні його, ні Михася, ні Фашиста… Сім гриваків за вхід до клубу виявилися великим западлом. Навіть Михасевої Ксюші нема! Ще він думав, що не повинен облажатись. Забагато праці вкладено в цей виступ. Все має бути добре. Перед сценою Климовський зупинився.
– Ми порвемо їх, – серйозно сказав він хлопцям. – Ми варті цього довбаного Фестивалю. Ми варті, пацани…
– …і відкриває сьогоднішній вечір… – довговолосий на сцені зробив ефектну театральну паузу і несподіванно рявкнув: – Гру-у-упа!
Глядачі мляво зааплодували. Хлопці ще раз переглянулися і швидко піднялися на сцену. Кілька хвилин, щоб під’єднати інструменти, провести по струнах і переконатися, що стрій не збився. Гриня поправив неслухняного чуба, витер об джинси зрадливо спітнілі долоні і зиркнув у зал. Практично всі столики були зайняті, багато народу також товпилося поблизу сцени і при вході, з десяток людей висіло на барній стойці..
Тепер. Вже і негайно. Ти в “Гайці”, Гриня. Покажи всім на що здатний. Покажи всім, чувак…
Гриня подивився на хлопців.
– Готові? – запитав він. І, отримавши схвальний кивок, підійшов до мікрофону. – Хеллоу, шановні! Зараз ми зіграєм вам Рок!
Михась ввімкнув “дисторшн” і дав кілька акордів. Гриня майже фізично відчув як зал заповнюється музикою. Раз, два, раз, два, раз, два, три, чотири…
Група розпочала. Климовський подумки знайшов початок вдалим. Після вступу він підняв голову до мікрофону. Давно треба було показати цьому Місту, що таке справжній текст.
Я б вирвав серце і язик,
Та чи зумію я мовчати?!
І жити з відчуттям палати,
Що має номер шість повік…
Хтозна куди веде цей шлях…
А, може, краще і не знати?
І не кричати й не мовчати -
Шукати знак у небесах.
І вивчивши природу болю,
Допити чашу цю до дна…
Яка безмежна глибина
Відкриється переді мною!
Поки душа іще жива
Терпінням я залижу рани,
Щоб на папір лягли рядками
Із серця вирвані слова… *
Оплески. “Крок”. Оплески. Перед наступною композицією Гриня оголосив, що третю чарку в Групі завжди п’ють за кохання, а третю пісню – присвячують жінкам. Зал відповів веселими дівочими вигуками і все тими ж оплесками. Цю річ Климовський починав сам. Так, давай, Гриня, не розслабляйся… Вдих-видих, пішов перебір… Давай, відчуй цю пісню! Ти пам’ятаєш, як писав її? Я знаю, що зараз це виглядає… дитячим, чи що… Але все рівно – давай, Гриня, давай, старий!..
Втекти можливо від усього -
Від влади, чорта і від Бога…
Лиш знаю – не втекти від себе.
Значить можна, значить треба
Утекти мені від тебе!..
Я скоро стану сніжно-білим,
Від свого болю посивілим,
Я закружляю з жовтим листям навколішки
Там, де не буде слова “інший”…
Втечу, та буду завжди поруч -
Біля плеча твого праворуч.
Я стану фарбою на стінах,
Буду полум’ям в камінах,
Віщим світлом в твоїх мріях”…
Бо не сховатися від тебе
Ні на землі, ані на небі.
Я знайду спокій лише в цілковитій тиші
Там, де не буде слова “інший”!
…Я скоро стану сніжно-білим,
Від свого болю посивілим,
Дощем осіннім заридаю, зрозумівши,
Що я для тебе – слово “інший”…
Оплески… Поодинокі “браво!”. Поодинокі. Але ж “браво!”! Треба їх добивати! Гриня повернувся до музикантів і відмітив про себе, як загорілися їх очі за останні хвилин п’ятнадцять.
– Плани змінюються! – гукнув він. – Давайте “Бур’яни”!