Того ж дня о 4-ій годині по полудні Гітлер запросив президента ЧСР д-ра Є. Гаху й міністра Закордонних Справ Фр. Хвалковського до Берліну на розмову. В 6-ій год. вечора урядовці міністерства Закордонних Справ Німеччини подали такі інформації про події в Чехо-Словаччині:
“Чехо-Словацька держава розпадається. Карпатську Україну займають мадяри, а Словаччина проголосила незалежність. Території Чехії та Моравії знаходяться у розпучливому положенні. На місці німецьких поселень панує повний хаос через викликання місцевих інцидентів. Доля наших німецьких племінників нам дорога. Президент д-р Гаха та міністер Закордонних Справ Хвалковський на власне бажання прибудуть сьогодні ввечері до Берліну. Фюрер абсолютно рішений завести в Чехії та Моравії спокій. Майбутня доля і політична побудова Чехії і Моравії буде продискутована сьогодні з д-ром Гахою”.[67]
Не дивлячись на те, що чеські “гості” приїхали до Берліну ввечері, розмова розпочалась щойно вранці 15 березня о год. першій і тривала до год. 4-ої ранку, коли Гітлер проголосив, що німецька армія за дві години розпочне окупацію Чехо-Словаччини, а маршал Герінг додав до того, що, якщо чехи чинитимуть спротив німецькому війську, він дасть наказ бомбардувати Прагу. В тій хвилині президент Гаха стратив притомність. Після того, як лікар Гітлера допоміг д-рові Гахові прийти до притомности, Гаха й міністер Хвалковський підписали заяву, якою вони віддавали долю свого народу в руки фюрера.
Наступ німецького війська на Чехо-Словаччину розпочався згідно з пляном вранці о 6-ій годині. Цей наступ був попереджений закликом президента Гахи через всі радіовисильні до чеського війська не чинити спротиву німцям, а передати весь військовий інвентар в руки німецького віиська.
Того ж самого дня о год. 5-ій по полудні Гітлер з тріюмфом в'їхав до Праги, проголосивши, що Чехія і Моравія піддалися під його “протекторат”.
Вночі з 13 на 14-те березня в наслідок подій у Словаччині напруження в Хусті дуже зросло, того ж вечора прийшло до нападу мадярського війська біля Мукачева.
Хоча ген. Сватек спочатку виявив добру волю стримувати мадярський наступ, він негайно зрезигнував з цього, як тільки довідався про німецьку окупацію Чехії і Моравії, коли всім чехо-словацьким збройним силам дано наказ не ставити ніякого спротиву ворогові, наступаючому на Карпатську Україну. Розраховувати на чеське військо, жандармерію та на фінансову сторожу, Карпатська Січ не могла. Єдине, що можна було зробити, це дістати зброю від чеського війська. Всілякі старання збоку уряду Карпатської України в цьому напрямку не мали успіху. Навпаки, чехи домагалися від Січі віддати навіть дотепер набуту зброю і розв'язання Січі. На вимогу Прхали Команда Січі відповіла, що Січ не роззброїться, а буде боронитися проти кожного намагання її роззброїти.
Січ у зв'язку з грізним становищем звернулася до прем'єра д-ра Волошина по зброю, щоб оззброїти відділи Січі та вислати їх на мадярський кордон. Від чеського війська, яке було під контролею ген. Прхали, дістати зброю було неможливо. Залишилася ще одна можливість - просити зброю із запасів жандармерії. Комендантом жандармерії був полковник М. Вака, якийсь далекий кревний прем'єра Волошина. Коли прем'єр звернувся до нього, він охоче погодився видати Січовикам запасну зброю жандармерії.
Делегація старшин Січі удалася до коменданта жандармерії з листом від прем'єра. Як тільки Січовики появилися у касарнях, чеські жандарми заалярмували військову команду й жандармські стійки біля урядового будинку. Коли відділ Січовиків, що прийшов перебрати зброю, наблизився до будови, на нього почали стріляти з крісів і скорострілів. Січовики відповіли вогнем і вдерлися до урядового будинку. По обох сторонах були поранені. Інцидент зліквідувала січова та жандармерська команда. Після цього нарешті зброю видано Січовикам. Січовики дістали 41 крісів та 90 револьверів з амуніцією.
Гостина з приводу посвячення дому американських українців в Хусті. Між присутніми: Прем. Волошин, Владика Няраді, мін. Ревай, нач. Штефан, д-р Долинай, Ю. Химинець, д-р С. Росоха, ком. Роман, Марія Химинець, Єлисавета Кузьмівна та інші.
В тому часі я був у “Січовій Гостинниці”, де, разом з членами Команди Січі, слухав словацьке радіовисилання, дискутуючи про наше невідрадне положення. Десь біля 5-ої год. ранку явибрався додому. Ми з дружиною після того, коли приїхали із-за кордону 15 грудня 1938 року, замешкали в Американському домі, який був куплений за гроші американських українців.
Недалеко біля хати мене затримала військова стійка й завезла до якоїсь дроварні, де вже було декілька осіб. Після мене привели Євгена Стахова. Ми заарештовані знаходилися в препоганій ситуації, бо дроварня, в якій ми сиділи, знаходилась поміж позицією чеського війська й січовиками, які перестрілювалися понад наші голови.
Ген. Прхала й чеське військове командування, довідавшись про видачу жандармської запасної зброї Січовикам, вирішили за всяку ціну, проти волі українського уряду, обеззброїти Січовиків. Чеське військо одночасно напало на всі січові пункти: “Січову Гостинницю”, де містилася Команда Січі, Летючу Естраду, Жіночу Січ і Кіш.
Бої тривали кілька годин, в часі яких, чехи побачивши, що не зможуть здобути Січовиків, кількакратно пропонували здачу. Січ відмовилася переговорювати з чехами. Нарешті десь о год. 1-ій на наказ уряду, який дістав вістку про наступ мадярів на наші кордони, узгіднено умову, що Січовики зложать свою зброю в канцелярії прем'єра, а військо відійде до касарень.
Ці умови з огляду на мадярську загрозу, Січовики прийняли. Правда, чехи їх не дотримали, ганебно знущалися над безборонними Січовиками, включно з катуванням ранених. Страти цього дня були: 40 убитих Січовиків. Втрати чеського війська можна оцінити на половину.
Тих Січовиків, що здалися чехам, вкинуто до жандармської тюрми, що містилася в сутеренах урядового будинку. Полонених, що сиділи до обіда в дроварні, після того як бої припинилися, відвезено також до тюрми. Нас так само потрактували як Січовиків. З-поміж старших громадян я бачив Федора Ревая, голову УНО.
Ми, що сиділи в тюрмі тяжко те переживали, тим паче, що біля 6-ої год. вечора уряд Карпатської України разом з частиною послів до сойму проголосив незалежність Карпатської України, а ми у своїй незалежній державі сиділи в тюрмі. Десь біля 8-ої год. вечора на приказ уряду нас звільнено.
Вечером о 7-ій годині через хустську радіовисильню прем'єр д-р А. Волошин проголосив в імені уряду й українського народу незалежність Карпатської України. Хоча того дня згинуло 40 Січовиків у боротьбі з чехами, мешканці Хусту й населення цілої Карпатської України радісно демонстрували. Радості не було кінця.
Моя дружина, не знаючи, що зі мною сталося, почала вже із ранку 14 березня шукати за мною, питатися за мною, але все то було намарне. Вийшовши вечором з тюрми, ми з дружиною змушені були шукати місця, де б переночувати, бо мимо того, що чехи мене звільнили з тюрми, ми не вірили їм, що вони не зроблять ще нам якоїсь несподіванки в Американському домі.
На другий день рано я мусів знайти можливість контакту з Проводом ОУН в Берліні, щоб довідатися, що там діється. Тому, що телефонувати за кордон, а тим більше до Берліну з Хусту було неможливо, бо всі телефони були підслухувані, я сів на поїзд і поїхав до Сиготу в Румунії. Заким я повернувся з Румунії до Хусту вже був вечір і я не мав змоги взяти участи в засіданні Першого Сойму Карпатської України.
Засідання першого сойму Карпатської України відбулося в будинку української державної гімназії в Хусті. Історичне засідання Першого Українського Законодатного тіла почалося відспіванням національного гимну “Ще не вмерла Україна”.
Дім державної гімназії в якому сойм проголосив
самостійність Карпатської України
Д-р А. Волошин відкриваючи засідання промовив: “Всемогучий дозволив нам, найменшій вітці українського народу взяти свою долю у свої власні руки. Вірю, що з вашою поміччю наш Перший Законодавчий Сойм, однозгідною волею народу, дане йому право і власть, виконуватиме в добро української нації і цілого населення Карпатської України... Слава Україні!”[68]
68
[3] Іван Рогач: “Під Прапором Державности” в збірнику “Карпатська Україна в боротьбі ”, Українська Пресова Служба, Відень, 1939, стор. 109.