Засідання відбулося дуже спокійно й за програмою. Не можна було зауважити на присутніх ні пригноблення, ні нервовости, хоч залею пройшла вістка, що мадяри зайняли вже Севлюш, віддалений ледве 25 км. від Хусту.
М. Кочерган, секретар І засідання сойму, відчитав повідомлення Краєвої Виборчої Комісії про вислід виборів і приступив до присяги послів. Після цього прем'єр д-р А. Волошин ствердив, що Сойм має потрібний кворум до виношування правосильних постанов і приступив до вибору Предсідника Сойму. На предсідника сойму вибрано А. Штефана, а на заступників д-ра С. Росоху і Ф. Ревая. Далі вибирається соймові комісії: конституційно-правна, культурно-освітня, господарсько-фінансова, соціяльно-здоровельна й імунітетна. На цьому перше засідання сойму закрито. Таких засідань відбуто 6, бо цього вимагала формальність, потрібна до правосильности соймових постанов.
Дальше приймається конституційний закон, що ним Карпатська Україна проголошується з волі Законодатного сойму Незалежною Державою, у проводі якої стоїть вибраний президент.
Конституційний закон звучить:
1. Карпатська Україна є незалежна держава.
2. Назва держави є Карпатська Україна.
3. Карпатська Україна є республика, на чолі з президентом, вибраним соймом Карпатської України.
4. Державна мова Карпатської України є українська мова.
5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому синя є горішня, а жовта долішня.
6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб (медвідь у лівім срібнім пів-полі і чотири сині і три жовті смуги у правому пів-колі) та тризуб св. Володимира Великого. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.
7. Державний гимн Карпатської України є “Ще не вмерла Україна”.
8. Цей закон обов'язує зараз од його прийняття.
На основі 1 і 3 прийнятого соймом закону прем'єр Карпатської України д-р А. Волошин проголошує Карпатську Україну Вільною Суверенною Карпатською Українською Республікою. В залі настає буря оплесків і лунає “Слава Україні!” Першим президентом стає одноголосно вибраний дотеперішній прем'єр д-р А. Волошин. Президент складає присягу на руки предсідника сойму, дякує за довір я і в порозумінні з президією сойму затверджує перший урад Карпатської України. Прем'єром і міністром Закордонних Справ іменовано Юліяна Ревая. Членами його уряду стали: Степан Клочурак - міністер військовий і хліборобства; д-р Ю. Бращайко - міністер фінансів промислу і торгівлі; Юрій Перевузник - міністер Внутрішніх Справ; д-р Микола Долинай - міністер здоров'я і соціяльної опіки; Августин Штефан - міністер культу, шкіл і нар. Освіти.
мін. Августин Штефан, през. Августин
Волошин і мін. Юліян Ревай.
Після цього слідувала промова одного з послів сойму. Він ствердив: “Перед двадцятьма роками постала Карпатська Україна як автономна одиниця революційним шляхом, тепер постає як незалежна держава нормальним конституційним шляхом з волі одинокого компетентного чинника, з волі вибраного народом Першого Законодатного Сойму Карпатської України. І хоч проголошена тут нами держава вдержалась би може кілька годин, бо відвічний наш ворог наступає збройною силою на нашу країну, і хоч би цей ворог зайняв силою цей клаптик української землі, то ця земля мимо того остане українською. Ворогові ніколи не вдасться затерти те, що тут сьогодні сталося. Не знищив ворог українців за Карпатами впродовж тисячу літ, не знищить їх і теперішнім своїм наїздом, і прийде скоро час, коли цей клаптик української землі знайдеться у Соборній Українській Великій Державі”.[69]
Це історичне засідання закінчилося о 7-ій год. вечора відспіванням гимну “Ще не вмерла Україна”. Тут дійшла Карпатська Україна у своєму історично-політичному розвиткові до кульмінаційної точки - до проголошення державної незалежности. Карпатська Україна цим актом і кривавою боротьбою своїх найкращих синів засвідчила перед світом, що й найменша частина українців знає до чого змагає і готова боротися за свою державність.
“Так Закарпаття гідно сповнило свою місію на шляху визвольних змагань цілої української нації, за що йому належиться почесне місце в майбутній Соборній Українській Державі. Карпатська Україна, проголошуючи незалежність, увійшла в цілість всеукраїнських визвольних змагань. Мадя рська окупація країни ніколи не зможе затерти цих фактів і права українського народу до цієї землі”.[70]
Дня 26 жовтня 1938 року Андрій Бродій, тодішній прем'єр уряду Карпатської України був заарештований чеським урядом за співпрацю з Мадярщиною, яка завершилася державною зрадою. 6 березня 1939 року ген. Лев Прхала, будучи поновно затверджений міністром уряду Карпатської України, зробив ще більший злочин, як Андрій Бродій, він не лише зрадив Карпатську Україну, якої був міністром, але чинно допоміг мадярським терористичним елементам зробити повстання проти уряду й народу Карпатської України. Прхала не тільки не передав легальному власникові воєнне оззброєння чеського війська, що стаціонувало на території Карпатської України, за яке то озброєння населення Карпатської України заплатило своїм потом, але обернув цю зброю проти інтересів і безпеки Карпатської України. Тому треба розглядати цей чеський злочин поповнений ген. Прхалою тяжчим як злочин державної зради Андрія Бродія.
Чеське військове командування перед своєю евакувацією з території Карпатської України, повино було все військове оззброєння залишити легальному власникові країни, яким тоді був уряд Карпатської України, а не передавати його ворогові - мадярським терористам, які тією зброєю вчинили переворот Карпатської України та розстріляли тисячі найкращих синів і доньок Закарпаття ще поки прийшла мадярська армія.
Чехи можуть оправдуватися, що Прхала, будучи міністром уряду Карпатської України, мав право те робити. Це твердження треба відкинути, бо воно йде у розріз з інтересами й безпекою краю, який заступала більшість уряду Карпатської України. Прхала уважав, що він не потребував нікого радитися, бо він приїхав диктувати й насаджувати чеську імперіялістичну політику як на уряд, так і на населення Карпатської України.
Утікаючі чехи, цивільні й військові, брали й грабували з Карпатської України все, що тільки могли. Ограбували, як ті злочинці, скарб Карпатської України, а найважніше, що було для існування незалежности країни, забрали зброю, яку відтак після пляну передали ворогові Карпатської України. Бродій зрадив український народ, але чехи не тільки що його зрадили, але активно допомогли ворогові всіми засобами поневолити український народ Закарпаття.
Щоб не бути голословним, наведу цитату зі статті С. Вівчара “Ліс шумить”, в якій він пише:
“Підполковник Земан, командант утікаючих чеських відділів, приніс “наказ” прем'єра Волошина всім командантам Січі вздовж лінії - Тячів, Бичків, Рахів і Ясіня, щоб зложити зброю і передати команду місцевим мадярам, мовляв, вже все пропало. Це було 15 березня 1939 року”.[71]
Про цього самого підполковника Земана Любомир Гірняк у своїй книжці “На Стежках Історичних Подій” на стор. 142 пише так: “Коло 4-ої год. над ранком приїхало з Хусту (до Тячева, прим. Авт.) із синьо-жовтими хоруговками авто. З нього висів чеський поручник і підполк., який назвав себе Земаном. На руках мали синьо-жовті опаски. Цей Земан заявив Є. Стахову (який в тому часі сповняв функцію Січового Коменданта Тячева, прим. автора). що він перейшов на службу Карпатської України й організує батальон з чеських добровольців та що йому потрібні авта, щоб транспортувати вояків на протимадярський фронт. Шоферів, він сказав, має своїх. Стахів не дуже то довіряв Земанові й тому потелефонував до полк. Колодзінського, який потвердив заяву Земана й доручив дати йому 25 авт і приїхати з ним до Хусту. Незабаром автоколона вирушила в дорогу. Команду міста перебрав Ткачук. Недалеко перед Хустом колону задержали пострілами Січовики. Вони думали, що це чехи вертаються по майно з магазинів. Побачивши Січовика, який вискочив з авта, стрільці вийшли з ровів. Було їх мабуть з 15. Стахів забрав їх з собою до Хусту. Тут сталася справжня несподіванка: поблизу будинку уряду на колону чекали чеські вояки, які негайно всіли в авта й завернули до Тячева. Був це хитрий підступ підполк. Земана, щоб дістати транспорт для решти вояків”.[72]
71
[6] С. Вівчар: “Ліс шумить” в збірнику “Карпатська Україна в боротьбі”, Українська Пресова Служба, Відень 1939, стор. 204.