Далі йшла Дессі, яка повсякчас сміялася, і люди любили бути поруч з нею, тому що бути поруч з Дессі було неймовірно приємно.
Наступна сестра була Олів, моя мати. А остання — Моллі, маленька красуня з прегарним білявим волоссям і фіалковими очима.
Отакі були Гамільтони, і видається просто дивом, як Лайза, худорлява, миршава ірландка, народжувала їх рік у рік, вигодовувала їх, пекла хліб, шила їм одяг і прищепила їм гарні манери, а також залізну мораль.
Дивовижно, як Лайза карбувала своїх дітей. У неї не було ніякого життєвого досвіду, вона не читала книжок і ніколи, якщо не рахувати одну довгу подорож з Ірландії, нікуди не їздила. Вона не мала досвіду з чоловіками, за винятком свого власного, а на це вона дивилася як на нудний, іноді болісний обов’язок. Більшу частину життя вона витратила на виношування, народження і виховання дітей. Її єдиним інтелектуальним джерелом була Біблія; були, щоправда, і розмови з Семюелем і дітьми, але їх вона ніколи не слухала. З отієї єдиної книги вона отримувала історію і поезію, своє розуміння людей і подій, свою етику, свою мораль і своє спасіння. Вона ніколи не вивчала Біблію, ніколи не перевіряла її; вона її просто читала. Суперечливі місця, яких там чимало, не бентежили її жодною мірою. Зрештою вона досягла рівня, коли запам’ятала Біблію так добре, що продовжувала читати, не вникаючи.
Лайза користувалася загальною повагою, оскільки була доброчесною жінкою і виростила гарних дітей. Вона будь-де могла високо тримати голову. Чоловік, діти й онуки поважали її. В ній відчувався міцний сталевий стрижень, нездатність до компромісів, суворість перед лицем усіх конфліктів і бід, і це викликало до неї свого роду благоговіння, але не душевну теплоту.
Лайза люто ненавиділа алкоголь. Пити алкоголь у будь-якій формі вона вважала злочинним порушенням божественного закону. Вона не лише сама ніколи не торкалася спиртного, а й обурювалася на саму думку, що хтось отримує від нього задоволення. В результаті, цілком природно, що її чоловік Семюель і всі діти плекали непереборну любов до випивки.
Якось, коли Семюель сильно захворів, він попросив дружину:
— Лайзо, чи не можна мені випити склянку віскі, щоб трохи полегшало?
Вона випнула своє важке підборіддя.
— Ти хотів би вирушити до престолу Господнього з запахом віскі на губах? Е ні! — відтяла вона.
Семюель повернувся на бік; так і прохворів, не діставши полегшення.
Коли Лайзі було під сімдесят, у неї виникли проблеми з екскрецією, і лікар порадив їй приймати по столовій ложці портвейну в медичних цілях. Вона примусила себе проковтнути першу ложку, скривилася, але портвейн виявився доволі приємним. Відтоді від неї завжди трохи тхнуло перегаром. Вона пила вино тільки столовими ложками, як ліки, але згодом дійшла до кварти[6] на день і стала більш лагідною і щасливою жінкою.
Семюель і Лайза Гамільтони виховали всіх своїх дітей у доброму здоров’ї ще до кінця століття. На ранчо на схід від Кінг-Сіті зростала ціла купа Гамільтонів. І були вони справжні американці — спершу діти, потім молоді чоловіки й жінки. Семюель так і не повернувся до Ірландії і поступово зовсім її забув. Людиною він був заклопотаною. Не мав часу на ностальгію. Долина Салінас-Веллі стала для нього всім світом. Поїздка у місто Салінас, за шістдесят миль на північ у верхів’ях долини, перетворювалася на цілу пригоду, спогадів про яку вистачало на цілий рік, а безнастанна праця на ранчо й турботи, як прогодувати й одягти свою велетенську родину, забирали багато його часу — але не увесь час. Енергію він мав невичерпну.
Його донька Уна стала вдумливою ученицею, пильною і серйозною. Він пишався її сміливим, допитливим розумом. Відучившись у середній школі Салінаса, Олів готувалася складати іспити в окрузі. Олів збиралася стати вчителькою, це була честь, все одно як в Ірландії мати в родині священика. Джо треба було посилати до коледжу, бо ні до чого іншого він не був придатний. Віль уже прошов чималий шлях до накопичення несподіваних статків. Том постраждав у світах і зализував рани. Дессі вчилася на модистку, а Моллі, красуня Моллі, безумовно, знайде собі заможного чоловіка.
Питання про спадок не виникало. Гірське ранчо було хоча й величезне, але вкрай збиткове. Семюель бурив колодязь за колодязем, та не міг знайти воду на своїй власній землі. Якби знайшов, усе було б інакше. Вода зробила б їх відносно заможними. Єдиним джерелом води була злиденна труба біля дому, якою викачували воду з глибини землі; іноді вона небезпечно заглиблювалася, а двічі пересихала. Худоба мусила приходити з дальніх ділянок ранчо на водопій, а потім знову повертатися на пасовисько.
Загалом то була чудова міцна родина, з устоями, яка успішно вросла у Салінас-Веллі, не бідніша за багатьох і не багатша за багатьох. То була урівноважена родина, зі своїми консерваторами і своїми радикалами, своїми мрійниками і своїми прагматиками. Семюель був вельми втішений плодами своїх чересел.
Розділ 6
1
Коли Адам пішов до війська, а Кир перебрався до Вашингтона, Карл замешкав на фермі сам. Він хвалився, що знайде собі дружину, але нічого не робив для того, щоб зрештою тихенько собі одружитися: не зустрічався з дівчатами, не запрошував їх на танці, не випробовував їхні чесноти — і навпаки. Справа в тому, що Карл був неймовірно сором’язливий з дівчатами. І, подібно до багатьох несміливих чоловіків, він задовольняв свої природні потреби з анонімними повіями. Соромливому чоловіку повія надає велику безпеку. Вона отримує платню авансом і перетворюється на товар, а соромливий чоловік може розважатися з нею або бути брутальним. Окрім того, тут не існує загрози, що тобі можуть відмовити, а відмова страшенно лякає соромливого чоловіка.
Влаштовувалося все просто й відносно потаємно. На верхньому поверсі хазяїн таверни тримав три кімнати для тимчасових мешканців і здавав їх дівчатам на два тижні. Коли два тижні збігали, на їхнє місце прибувала нова група дівчат. Містер Галлам, хазяїн таверни, в оборудках участі не брав. Він навіть міг майже не брехав, стверджуючи, що нічого про них не знає. Він просто брав п’ятикратну платню за свої три кімнати. Дівчат добирав, поставляв, перевозив, муштрував і обкрадав сутенер на прізвище Едвардс, який мешкав у Бостоні. Його дівчата неквапно колесили маленькими містечками, ніде не затримуючись більше ніж два тижні. Система працювала бездоганно. Жодна з дівчат не перебувала у місті настільки довго, щоб викликати невдоволення громадян або поліції. Вони рідко покидали свої кімнати й уникали людних місць. Під страхом побиття їм заборонялося напиватися, піднімати галас і закохуватися. Їжу їм подавали у кімнату, і клієнтів ретельно приховували. Жодному п’яному не дозволялося підніматися до дівчат. Що півроку кожна з дівчат отримувала місячну відпустку, щоб добряче впитися і побешкетувати. На роботі, якщо дівчина порушувала правила, містер Едвардс особисто зривав з неї одяг, затикав рота кляпом і шмагав батогом мало не до смерті. Якщо вона повторювала таке, то опинялася у в’язниці за звинуваченням у бродяжництві й відвертій проституції.
Двотижневі періоди мали ще одну перевагу. Багато дівчат потерпало від венеричних хвороб, але дівчина майже завжди виїжджала до того, як її подаруночок проявлявся у клієнта. Чоловіку не було на кому зганяти свою лють. Містер Галлам про те нічого не відав, а містер Едвардс ніколи не з’являвся привселюдно у своїй діловій іпостасі. Він чудово налагодив свою мережу.
Всі дівчата були одного типу — гладкі, сильні, ліниві й нудні. Чоловікам важко було помітити відмінність. Карл Траск виробив звичку щонайменше раз на два тижні ходити до таверни, пробиратися на верхній поверх, швидко робити свою справу і повертатися до бару трохи напитися.
Будинок Трасків ніколи не був веселим місцем, та коли мешкати в ньому залишився тільки Карл, він почав похмуро, квапливо руйнуватися. Мереживні фіранки посіріли, підлоги стали липкими й вологими, хоч їх і підмітали. Кухню — стіни, вікна і стелю — немов залакували жиром з пателень.