Батько Адама Кир[1] мав у собі щось диявольське — завжди був нестримним: ганяв свою двоколку, як навіжений, і зумів зробити
свою дерев’яну ногу привабливою й бажаною. Йому дуже подобалася його військова кар’єра, хоч і вельми коротка. Шалений від природи, він радо сприйняв недовгий період муштри, пиятики, картярства і розпусти, які були невіддільні одне від одного. Коли він маршував на південь у групі поповнення, він також радів — від нових краєвидів, від крадіжок курей, від переслідування дівчат у повсталих штатах і оволодіння ними у скиртах. Сірі виснажливі будні тривалих маневрів і боїв не торкнулися Кира. Вперше він побачив супротивника о восьмій годині одного весняного ранку, а о восьмій тридцять йому в праву ногу влучила здоровенна куля, яка розтрощила кістку й пошматувала м’ясо так, що про збереження ноги не йшлося. Але навіть тут йому пощастило, бо повстанці відступили, а польові хірурги прибули без зволікань. Кир Траск, утім, пережив свої п’ять хвилин жаху, коли лікарі відрізали клапті м’яса, відпилювали кістку і припікали живу плоть. Відбитки зубів на кулі це чітко доводять. А ще були сильні болі, доки рана загоювалася у надзвичайно септичних умовах тогочасного шпиталю. Проте Кир відзначався живучістю й самовпевненістю. Ще вирізаючи собі протез із берези і підстрибуючи на милиці, він підчепив гостру гонорею від негритянки, яка висвистала його з-під дров’яниці й зажадала за це десять центів. Коли дерев’яна нога була готова, а він усвідомлював свій стан дуже болісно, то гасав по всіх усюдах цілі дні у пошуках тієї дівки. Він розказував своїм товаришам по палаті, щó з нею зробить, коли знайде. Він збирався кишеньковим ножем відрізати їй вуха й ніс і забрати гроші назад. Різав свою дерев’яну ногу, демонструючи, як поріже дівку. «Коли я з нею покінчу, ця сука матиме той ще вигляд,— примовляв він.— Після цього навіть п’яний як чіп індіанець не гляне в її бік». Його прекрасна дама, вочевидь, відчула його наміри, бо він так її і не знайшов. Коли Кира виписали зі шпиталю, гонорея вщухла. Проте її вистачило, щоб заразити дружину після повернення додому.
Місіс Траск була бліда замкнена жінка. Ніяке палке сонце не могло зарум’янити її щоки, ніколи не зривався з її вуст сміх. Вона використовувала релігію як терапію для усіх недуг світу і своїх власних і змінювала релігію залежно від недуги. Побачивши, що теософія, яку вона розробила для спілкування з мертвим чоловіком, непотрібна, вона кинулася на пошуки якось нового нещастя. Цей пошук швидко увінчався заразою, яку Кир приніс із війни. Щойно усвідомивши існування хвороби, вона вигадала нову теософію. Її бог спілкування перетворився на бога помсти — з божеств, яких вона досі вигадувала, то було найприємніше і, як виявилося, останнє. Їй було дуже легко приписати цю хворобу певним мріям, що вона їм віддавалася, поки чоловік був відсутній. Але хвороба була недостатнім покаранням за її нічні уявні зради. Її нове божество чудово зналося на карах. Воно вимагало від неї жертви. Жінка шукала якогось прийнятного егоїстичного упокорення і майже з радістю знайшла офіру — саму себе. Цілі два тижні вона писала листа, переписувала, виправляла правопис. У листі вона зізнавалася у злочинах, які просто жодним чином не могла скоїти, і визнавала помилки, що сягали далеко за межі її можливостей. А потім, вбравшись у потайки пошитий саван, вона однієї місячної ночі вийшла з дому і втопилася у ставку такому мілкому, що їй довелося стати навколішки в багнюці та тримати голову під водою. Це вимагало неабиякої сили волі. Коли нарешті її почала охоплювати тепла нетяма, вона з деяким роздратуванням подумала, що білий батистовий саван буде спереду весь у багнюці, коли її витягнуть уранці. Так воно і сталося.
Кир Траск оплакав свою дружину з барильцем віскі та з трьома старими армійськими приятелями, які завітали до нього дорогою додому в штат Мейн. Маленький Адам сильно плакав на початку поминок, бо жалобники, не розуміючись на немовлятах, забули його погодувати. Кир невдовзі вирішив проблему. Він намочив якусь ганчірку у віскі й дав її малому замість соски, і після трьох-чотирьох таких намочувань крихітний Адам заснув. Кілька разів протягом жалоби він прокидався, скиглив, отримував ганчірку з віскі й засинав. Дитя було п’яне два з половиною дні. Хай що сталося з формуванням його мозку, але на обмін речовин це вплинуло дуже благотворно: за оті два з половиною дні Адам отримав залізне здоров’я. І коли під кінець третього дня батько нарешті пішов купити козу, Адам жадібно випив молоко, відригнув, випив ще, і життя пішло своїм ходом. Батька така реакція не стривожила, бо він робив те саме.
За місяць вибір Кира Траска пав на сімнадцятирічну доньку фермера-сусіди. Залицяння було коротке і неромантичне. Ніхто не сумнівався у його намірах. Вони були чесні й виважені. Батько дівчини сприяв жениханню. Він мав ще двох доньок, а Алісі, найстаршій, виповнилося сімнадцять. Це була її перша шлюбна пропозиція.
Кир потребував жінки, яка б опікувалася Адамом. Він потребував, щоб хтось вів хазяйство у домі й куховарив, а служниця коштувала грошей. Він був сильний мужчина і потребував жіночого тіла, а це також коштувало грошей, хіба що з цим тілом одружитися. Протягом двох тижнів Кир женихався, обвінчався, пошлюбив і запліднив її. Сусіди не вважали, що він надто поспішав. У ті часи було цілком природно, що чоловік за своє життя мав трьох чи чотирьох дружин.
Аліса Траск мала чимало чудових якостей. Вона любила чистоту й охайність. Гарненькою вона не була, тож не було необхідності за собою стежити. Очі в неї були безбарвні, колір обличчя хворобливо-жовтий, зуби криві, але здоров’я вона мала міцне і ніколи не скаржилася під час вагітності. Любила вона дітей чи ні, ніхто не знав. Її не питали, а сама вона говорила, тільки коли її питали. На думку Кира, це була одна з найбільших її чеснот. Вона ніколи не висловлювала ніяких поглядів, а коли чоловік говорив, справляла враження, ніби слухає, хоча й займалася хатньою роботою.
Молодість, недосвідченість і мовчазність Аліси Траск обернулися для Кира перевагами. Він продовжував хазяйнувати на фермі, як це робили всі по сусідству, та водночас розпочав нову кар’єру — кар’єру старого вояка. Й ота енергія, що робила його колись нестримним, зараз зробила його виваженим. Ніхто поза стінами військового відомства не знав про якість і тривалість його служби. Його дерев’яна нога стала водночас і свідоцтвом військової служби, і гарантією, що більше йому служити не доведеться. Несміливо почав він розповідати Алісі про бойові дії, і що більше досвіду він здобував, то визначнішими ставали ті битви. На самому початку Кир знав, що бреше, але невдовзі він уже був сам переконаний, що кожна з його історій — щира правда. До служби в армії він не надто цікавився військовими справами, а тепер купував усі книжки про війну, читав усі звіти, виписував нью-йоркські газети, вивчав мапи. Його знання географії було колись дуже хитким, а відомостей про бої просто не було жодних; нині ж він став авторитетом. Він знав не лише про битви, передислокації, кампанії, а й про всі задіяні військові підрозділи, аж до полків, імена полковників, місця формувань. А розказуючи про це, він упевнювався, що дійсно там бував.
Усе це розвивалося поступово, тим часом Адам підріс, став підлітком, а за ним і його молодший єдинокровний брат. Адам і малий Карл сиділи мовчки й поштиво, коли батько пояснював, щó задумував і планував кожен генерал, де вони помилялися і що їм слід було б робити. А потім — він-то знав це від початку! — він пояснював генералам Гранту[2] і Макклелану[3] їхні помилки і просив звернутися до його аналізу ситуації. Зазвичай вони відмовлялися від його порад, і лише згодом з’ясовувалося, що саме він мав рацію.
Лише одного Кир ніколи не робив, і це, мабуть, було розумно з його боку. Він ніколи не підвищував себе у званні. Рядовим Траском він розпочав і рядовим Траском залишився. В усіх оповідях це робило його як наймобільнішим, так і всюдисущим рядовим в історії війн. Він мусив бути одразу в чотирьох місцях щонайменше. Проте інстинктивно він не розказував ті історії одну за одною. І Аліса, і хлопчики отримали повне уявлення про нього: рядовий, і гордий з того, що рядовий, який не лише примудрявся опинятися на місцях найславетніших і найважливіших битв, а й міг вільно приходити на штабні наради і підтримувати або спростовувати рішення вищих офіцерів.
1
Для ідеї роману дуже важлива біблійна історія Каїна й Авеля, тому багато персонажів мають імена й прізвища, що починаються з літер A і С: Adam, Aron, Abra, Alice, Cyrus, Charles, Caleb, Cathy Ames. Для збереження цього ефекту імена подаються не в транскрипції, а в транслітерації чи в традиційно-історичний спосіб: Адам, Арон, Абра, Аліса, Кир, Карл, Кейті Амес. Передача імені Cyrus як Кир допомагає підкреслити іронічну алюзію автора — Кир (Cyrus) був перський цар і славетний полководець VI століття до н. е., а Cyrus у романі без жодних підстав також вважається поважним військовим.—
2
Грант, Улісс Симпсон (1822-1885) — американський генерал, у Громадянській війні 1861-1865 рр. головнокомандувач армії Півночі, пізніше — 18-й президент США, від Республіканської партії.