Зараз нам треба трішки пильніше дослухатися. Приховане не обов'язково має лежати за межами системи; для старих будівель це навіть нормально. Так само й духи та привиди можуть бути одомашненими й навіть раціоналізованими, як то намагалися зробити спіритисти, а парапсихологи роблять і досі. Приховане належить до затишності. Під Ейфелевою вежею даремно за ним шукати, зате доволі привабливою є думка взяти участь у її поваленні. Бомбардування повністю стерли старі квартали, а разом із ними — і деяких духів, замінивши їх технічними агрегатами.
Серед таких пейзажів можна відкласти молот убік — за умови, що ти не збираєшся використати його для геологічної розвідки. Все подальше є справою прибиральників. Те, що тут потріскує, провіщає щось інше, провіщає більше, ніж повалення. Нам вдалося ступити лише перші, ще непевні кроки за поріг доби випромінювання. Цей час потребує нового інструментарію — також і в духовній сфері.
Ще одна заувага на полях: тут може створитися враження, що технічний процес чинить вплив на міркування. Це вже припускали щодо «Заратустри»: мовляв, дарвінізм наклав на нього свій відбиток. Це те саме, що загнуздати коня від самого хвоста; адже на початку було слово. Саме за словом визначається поступ — байдуже, працюватимуть з м'язовою чи паровою силою, зі струмом чи з випромінюванням. Натомість світ речей є фіктивним; якби він знову й знову не спирався на слово й на поезію, він розвіявся б як дим. Навіть сьогодні докладають неабияких зусиль для повернення до слова, для вимірювання пластів, у яких з'являється магма.
Наприклад, атом має дієвість, але не дійсність. У цьому відображається загальна істина: абстракції не сягають до абсолютного. Вавилонська вежа побудована на фікції. Тут годі переконати того, хто не визнає, що власне її фундамент, яким є ряд чисел, відображає щонайпотужнішу абстракцію, універсальний ключ, на якому були відшліфовані всі культури. Але то всього тільки ключ.
Але повернімося до прем'єри «Фіґаро». Отже, вона провіщає Малий перехід. Хай там як, але коли Бомарше розбив ціпком шибки, залою пронісся свіжий вітер. У залі була тиснява, задуха тисла на груди, аж ось усе розвіялося: Бастилія, гільйотина, Аркольський міст[426], московська пожежа, Ватерлоо. Не кожне століття починалося з таким піднесенням.
Світова історія ще дуже молода порівняно з історією Землі й космічними процесами. Вплив зірок, їхній макроскопічний стиль особливо переконливим стає лише у великих періодах. Ми маємо уявлення тільки про деякі з них, які стають щораз важливішими, щойно починаємо в них заглиблюватися — Овен, Телець, Риби і врешті Водолій, який уже вимальовується. Це одиничні враження — ми знаємо лише частину знаків, і жоден із них не повторювався.
Власне, нам відомий перебіг менших і, по суті, людських одиниць виміру, які ми називаємо культурами і які були впорядковані Шпенґлером в одну систему. Тим часом з різних причин посилюється підозра, що саме наша культура не вкладатиметься у схему, оскільки залишає циклічну орбіту. Це може бути також наслідком тисячолітнього прискорення.
Усе це не означає, що той рух, який захоплює і водночас лякає нас, не підпорядкований жодному циклу, в прямолінійному поступі він спрямований до незвіданого.
Можливо, у всесвіті не існує руху, який не обертається навколо свого центру. Таким було теологічне переконання, з яким узгоджувалися механістичні й астрономічні, динамічні й статичні моделі світу. Натомість лінійний поступ видається сумнівним.
Тож якщо ми перейдемо на нову орбіту або, іншими словами, зазнаємо зміни, для якої нам бракує прикладів у світовій та культурній історії, то, очевидно, вона відбудеться поза нашою свідомістю. Тією ж мірою, якою цей рух «всередині кабіни» ставатиме точнішим, сама подорож ставатиме невизначеною, непевною та сумнівною.
За межами свідомості — ще не означає, що такий рух також перебуває за межами досвіду. Внутрішній досвід так співвідноситься із свідомістю, як маса айсберга з його видимою частиною. Проте своєю свідомістю ми можемо проникнути в його масу. З цього погляду, в нашому столітті були успішні дослідницькі подорожі, споріднені з глибоководними експедиціями.
Людина є мірилом речей, і зі збільшенням обсягу знань слово розширює свій діапазон. Внутрішнє знання йшло через амебу, змію, динозавра; воно почувалося як удома на Місяці ще задовго до того, як на ньому сів космічний корабель. Тут криється досвід процесів не лише світової історії, але й історії Землі, не лише часових, але й позачасових екскурсів. Багато з того, що сформувалося в релігіях, а також у міфах, могло стати «усвідомленим» тільки таким чином.
426
Аркольський міст у Парижі пов'язаний з кривавими подіями Липневої революції 1830 року та Паризької комуни в січні 1871 року.