Власне, потенція, прихована за питанням часу та модами, не залишається непоміченою, навіть якщо бракує здібності визначити її місце. Сам митець часто її не усвідомлює. Але йде поголос про те, що з ним «щось відбувається». Це «щось» може десь викликати подив, а десь захоплювати, а може передаватися з уст в уста як «таємна вість».
Де ж перебуває це «щось», яке рухається глибоко поміж відокремленостями й викликає подивування навіть у нашого ворога? Хай там як, але це «щось» має бути сильнішим за час — про це свідчить уже те, що воно, ніби сіль, яка не втрачає своїх властивостей, визначає тривалість витворів мистецтва. Все це не завжди пов'язане з рангом (Rang) твору (і тут ми знову наближаємося до невизначеного та непевного). Це «щось» може вплинути таким чином, що виживе одна-єдина картина, один вірш, та й то, можливо, не найкращий. Такий твір може засяяти у своїх уламках як спогад про ті миті, в які всесвіт засвідчував самого себе. Все може також залишитися в невидимому — в сновидіннях, у тузі, в поразці — і саме в такому виді все ж таки чинити вплив. Геній може збагатитися та сконцентруватися в окремих індивідах, але його сліди розподілені між усіма. На успіх впливає ласка, а не заслуга.
Звісно, будь-який витвір мистецтва рано чи пізно загине. Та безсмертним залишиться той, який беззвучно пройде крізь слово й образ, ніби крізь могили Тарквінії[471]. Ось таке нас зворушує. Скороминущим є те, що ми називаємо невмирущим, але все ж воно має відблиск вічності.
Коли ми йдемо снігом, а сонце світить, як сьогодні, 1 лютого 1970 року, то раптом можемо побачити, як один із кристалів зблискує, ніби діамант. В одному з мільярдів кристалів ми відчуваємо прихований жар, що дрімає у вічній кризі.
Сюрреалістичний ривок є доволі повчальним; художники й поети здатні на багато. Якщо такому художникові, як Кіріко, вдалося б цілковито спорожнити будь-який будинок на Середземному морі, роздягнути його через вибілення його значення, не лише деміфікувати, але й дегуманізувати, розплутати аж до атомів, а потім зарядити знову, то він був би здатним накинути магічну сіть на силует Нью-Йорка. Тоді він повернувся б до растру, проміняв би вантажівку з причепом, повну вапна і цегли, на один атом фарби. На папері або полотні це залишиться моделлю, але приховано тут мова йде про щось більше, ніж про міста й витвори мистецтва.
Мексика
Великі зіниці
З Європи і Сходу до Мексики — такий стрибок є чималим не лише в просторі й часі; але й біографічно треба перенестися на тридцять років — саме такою є часова рамка від [тимчасового] припинення експериментів до їхнього відновлення.
Тридцять років я не брав до рук того гарячого заліза, на якому попікся. В кожному житті є такі скелі, на які ти з більшою чи меншою силою приземляєшся і знову злітаєш; вони створюють передсмак «катастрофи». Потім скидаєш зайвий баласт та «йдеш у себе», як Гаманн[472] після кораблетрощі у свій лондонський період. Навіть в моральному плані буває «maladie de relais[473]». Й зі свіжим вітром наш вітрильник пливе далі.
Ексцес у Галле[474] ледь не призвів до біди, сягнувши найнижчої точки, не позбавленої терапевтичного ефекту. Щасливі обставини допомагають. І якщо назвати лише одну деталь, то було дуже вигідно, що при рибному отруєнні мені приписали як протиотруту міцну каву. Такі отруєння можуть бути небезпечними для життя, підступність їх полягає в тому, що найпотужніші токсини виробляються вже тоді, коли риба ще не виглядає зіпсованою.
Те, що при отруєнні коноплею також приписують каву, я дізнався одразу на практиці, але теоретично — тільки пізніше, коли прочитав це у підручниках. Оскільки речовина та її протиотрута збуджують, можна було припустити, що їхня дія небезпечним чином накладається одна на одну. Можливо, цей парадокс пояснюють тим, що під поверховим шаром таких видів сп'яніння відіграють свою роль депресивні потоки.
Того вечора мені пощастило також і в тому, що серед гостей панував почасти збуджений, а почасти пригнічений настрій, і таким чином моя недоречна поведінка пом'якшувалася завдяки своєрідному соціологічному маскуванню й ставала менш підозрілою. Я вже декілька разів був свідком таких випадків і не надто радів із того.
Якщо чиїсь погляди та поведінка відрізняються від тих, що панують у суспільстві, такій людині краще залишити все це при собі. Під час підготовки пограбування банку легко зрозуміти необхідність такого правила, та все стає складніше при бажаних чи мимовільних екскурсах у периферійні зони духовного світу. Колективне несприйняття хоч і м'якше порівняно з класичними правопорушеннями, зате воно послідовніше. Окремий індивід підлягає ретельному спостереженню, а його кар'єра суворо обмежується. Тут достатньо найменшого переступання меж, аби до такої людини почали ставитися з підозрою, а то й зовсім зруйнували їй життя.
471
472