Питання, чи ці впливи щось провокує, чи вони самі «вступають» у гру, виводить нас за межі проблем психологів та хіміків. Якщо ми визнаємо рослину як автономну владу, яка вступає в дію, щоб ввести в нас корені й квіти, ми віддалимося на кілька градусів від викривленої перспективи, яка помилково вважає, що дух є монополією людини й не існує поза нею. Новий світогляд має йти слідом за планетарною нівеляцією; це завдання, яке візьме на себе наступне сторіччя. Підготувати його покликані нігілістичні та матеріалістичні теорії; саме звідти йде незбагненна сила переконання їхніх внутрішних супротивників. Врешті під час бурі, яка вириває з корінням дерева та зриває дахи будинків, ми не бачимо виру безвітряної далечіні — те саме стосується й часу.
Ми рухаємося тут на межі суперечок про причастя, якими переймалися уми протягом тисячі років і нині лише загострюються. Йдеться про вино і хліб, про різницю між присутністю і наближенням. Коли справді щось відбувається, грубі й тонкі розрізнення відпадають. Адже вони не проникають «углиб природи». Ми можемо надати будь-який можливий обсяг як «тому, що є», так і «тому, що означає»; власне кажучи, вони зустрічаються в одному пункті. Навіть у час сутінок [церковної] інституції причастя ще щось «означало» за межами своєї дійсності, хоч і на вищому рівні наближення.
Сьогодні нас діймають інші турботи, насамперед, щоб на цьому шляху до нас знову не прокралися боги.
Створити кокаїн вдалося близько 1860 року у знаменитому Ґеттинґенському інституті Велера[57], однієї зі скриньок Пандори нашого світу. Це осадження й концентрація активних речовин із органічних субстанцій пронизує все XIX сторіччя; воно почалося з екстрагування морфіну з макового соку двадцятирічним Зертюрнером, який таким чином винайшов чи, радше, випустив у світ перший алкалоїд.
Як скрізь при наближенні до світу титанів, так само й тут зростає концентрація й випромінювання. У цей світ вступають сили і речовини, які хоч і були добуті з природи, але є надто сильними й надто різкими для природного сприйняття, тож якщо людина не хоче себе знищити, їй варто триматися на відстані та виявляти особливу пильність. Ці сили й речовини є видимими модифікаціями входу до нового духовного світу.
Бродіння, дистиляція, осадження і врешті добування з органічної субстанції матерії, що випромінює. З цього починається XX сторіччя: у 1903 році — відкриття радію і полонію, в 1911 році — Нобелівська премія для подружжя Кюрі за виділення чистого радію, добутого з величезної кількості йоахімстальського уранініту[58]. Цей Йоахімсталь був переданий американцями росіянам, де ті видобували радіоактивний матеріал у великій кількості.
Кожен перехід є водночас зламом, кожен здобуток — також і втрата. Де в глибинах ще не прийшло усвідомлення, але є відчуття, біль особливо сильний — насамперед там, де ще страждають від відступу богів перед титанами. Судження відрізняються там, як день і ніч. П'єра Кюрі зараховують до перших жертв моторизованого транспорту (помер 1906 року). Леон Блуа[59] тішився у зв'язку з цією новиною про «розчавлення огидного мозку».
Ґете розглядав колір як пригоду світла, ми можемо, за аналогією, розглядати сп'яніння як тріумфальний хід рослин крізь психе. Так, величезна родина пасльонових живить нас не лише фізично, але й уві сні. Для монографії про неї треба поєднати систематику з інтуїцією Новаліса й Фехнера. Латинська назва цієї родини — Solanaceae — очевидно, походить від слова «solamen» — засіб розради.
Не лише фізичний, але й духовний вплив рослин набагато раніше спізнали тварини як вплив еротичний. Щоб це побачити, ми мусимо визнати, що ми з ними рівні, що вони навіть є сильнішими партнерами. До дивовижних феноменів, справжніх чудес на нашій планеті належить таємниця бджіл, яка водночас є таємницею квітів. Любовний дует між цими двома такими страшенно далекими одне від одного створіннями як за будовою, так і за розвитком, має засвідчуватися, ніби за помахом чарівної палички, незліченними знаками уваги. Квіти формуються навколо статевих органів, які дивовижним чином допасовуються до зовсім чужих істот — мух, бражників, нічних метеликів, а також нектаркових і колібрі. Раніше їх запилював вітер.
57
58