Проказа, одне з жахіть середньовіччя, ще досі відома на віддаленій периферії, та невдовзі її можна буде знайти лише в історії медицини. Недуги, як і культури, мають свій цикл розвитку; вони з'являються, зазнають розквіту та відмирають. Це зникнення ще дивніше за появу — велетенська риба знову пірнає в глибини, після того як накоїла біди.
Але страх разом із нею не зникає. Він переходить на інші поля, змінює свій об'єкт. Страх уже майже не пов'язують з паралічем, значно менше із сухотами, але значно більше — з раком, інфарктом. Недуги серця супроводжує сильний страх. Усе це варіації тієї самої мелодії: «Віють вітри смерті», як то сказано у церковному пісеннику.
Так само історичними стали й жахи «неаполітанської хвороби[625]»; шлях був довгий — від недуги Ульріха фон Гуттена[626], який після одинадцяти сенансів лікування ртуттю помер від цієї хвороби, й аж до Мопассана: в його романі «Горля» чується пульсування божевілля та відзвуки жаху від цієї недуги.
Усе це дуже далеко від грубих начал — від Рабле та його «заражених венериною моровицею». Загалом, коли читаєш, наприклад, щоденники Гонкурів, то створюється враження, нібито зображене літературне коло стало розкішним десертом для недуги, яка дещо втамувала на ньому свій шалений голод. Вона переходить на нерви та блукає крізь fin de siècle[627], коли свідомість та художня проникливість надавали йому моторошної фосфоресценції. На жах можна натрапити у Верлена та його соратників, в Ропса та Мюрже, також у Демеля[628]: «Ми є моровицею хтивості й смертю». Жахи прокази забулися, натомість приходить цей інший страх із його нервовими щупальцями. Едмон Гонкур бачить у ресторані, як грубшають застільні манери його брата; він вказує йому на це. Жуль починає плакати, а тоді вже й Едмон не може стримати сліз.
Про випадок Ніцше вчені не можуть дійти згоди; достеменно відомо лише те, що Овербек[629] після колапсу Ніцше знайшов у його туринській кімнаті різні специфічні ліки.
Якщо ми розглядатимемо хворобу як владу, а точніше, як незалежну величину з власного орбітою та, можливо, із власними завданнями в загальній картині, то ми ніколи не зможемо охопити її цілковито, а лише у фрагментах, лише з перспективи нашої доби. Це стосується як хвороби, так і того способу, яким відповідає на неї хворий. Невипадково ми позначаємо словом «недуга» то результат обстеження, то діяльність.
Тож страхи Вальтера були типовими для епохи. Незадовго до того вони були б неможливими, адже їм мала передувати темнопольна мікроскопія[630] в межах мікроскопічної техніки. Ми бачили б усю цю картину неповною, якби спиралися тільки на причинно-наслідкові зв'язки. Вихід на новий рівень свідомості змінює не лише оптику — слід значно розширити саме поняття.
Щоправда, з високоточною оптикою зростає і страх. Це пов'язані величини; з таким інструментарієм ми бачимо небезпеки в далекому майбутньому й навіть такі небезпеки, які криються лише в одній краплині води. Блуа пов'язує винахід швидких засобів пересування на кшталт автомобіля й літака з почуттям страху. У ті часи ще не йшлося про ракети. Людська винахідливість має передбачати такі обставини, коли життя залежатиме від того, щоб протягом кількох годин досягти чужого континенту.
Неможливо зазирнути всередину часу або часів, але іноді трапляються несподіванки одночасності подій в різних куточках планети. Незадовго до Французької революції Гершель[631] відкрив планету Уран. Без цієї планети жоден нинішній гороскоп не має сенсу, так само як будь-який політичний прогноз — без знання цієї революції. Вже сама назва планети змушує задуматися. Не менш цікавий випадок із дев'ятою планетою, тобто з Плутоном, яка 1930 року була радше вирахувана, ніж візуально спостережена. Чи йдеться тут просто про назви, припущення, випадкові події?
Дивовижно, як зародок формує свій особливий образ, коли розвивається: нарив нігтя, зміна гіпофізу, певні форми манії величі. Інфекція, яка знищує одного, може врівноважити вади іншого. Гарячка відкриває картини нових світів. Душевна хвороба спочатку приносить небачений розквіт, вибух геніальності. Навіть від того, що відбувається потім, ми сприймаємо лише грубі симптоми. Погляд майже не виходить за межі мікротомного[632] зрізу.
628
630
Метод отримання зображення в мікроскопах, коли на об'єктив потрапляє тільки розсіяний пучок, а інтенсивний опорний пучок відсікається.
632