Лише там, де цей голод не відчувається, образи можуть задовольнити; в них нічого не бракуватиме, нічого не шукатимуть над ними, під ними чи за ними. Вони більше не розкриватимуть своєї таємниці. Тож «остання людина» віддаватиметься своєму задоволенню, як це описував Ніцше, а після нього Гакслі.
Там, де життя стає жалюгідним, сп'яніння залишається одним із останніх ресурсів. Ось одна з причин того, чому пастори майже не можуть позбавити від алкоголізму. П'яниці годі допомогти ні з економічного, ні з морального боку; йдеться про питання буття, до вирішення яких теологія стає все менше й менше спроможною.
П'яниця п'є не лише тому, що хоче втекти від своєї біди. Насамперед він прагне наблизитися до сфер, які можуть не тільки позбавити власної біди, але й усунути біду як таку; там уже немає гризоти. В ейфорії криється більше, ніж просто самовдоволення та відсутність болю. Достоєвський і тут уловив це своїм геніальним поглядом. Адже як інакше зрозуміти те, чому він уклав в уста свого сумного героя Мармеладова фразу: «Я п'ю, тому що хочу сильніше страждати»?
Періодичність з її припливами і відпливами протистоїть технічній монотонності. Тут удар серця — а там такт мотора, тут поема — там машина. Потяг до святкового марнотратства діє як у низькому, так і у високому — як у того, хто пропиває свій тижневий заробіток, так і в того, хто може сказати: «Прожив, як боги, я раз один».
Періодичність сприймається сильніше, коли люди ще знайомі із сенсом свята та його радощами, тобто сильніше в незайманих, архаїчних місцевостях, ніж в урбанізованих, сильніше на селі, ніж у місті. В місті завжди, коли є ярмарок, світло горить удень і вночі. Тож повернення, в якому дрімає таємниця періодичності, обмежується тільки бучними нагодами. Повернення відбувається тоді, коли спокійне постає чи, радше, натякає на свою появу в рухливому, невидиме — у видимому, непримітне — в примітному.
Отже, місто краще приховує залежного від наркотиків, ніж село. Він живе анонімно, знаходить для себе притулки, може змінити район, а наркотик доступніший.
П'яничка на селі, морфініст у маленькому містечку швидше і ширше стають відомими, навіть якщо спробують приховувати свій стан. Приховування може вдаватися, поки перехід від сильного звикання до безумовної залежності ще не відбувся до кінця. Водночас це перехід від відкритого споживання, яке викликає схвалення, до таємного, яке викликає підозру.
А незабаром уже годі щось приховати; неминучими є поступове зменшення авторитету і втрата поваги, вже не кажучи про економічні, соціальні збитки та погіршення стану здоров'я. Занепад знайомого образу, що його спостерігає ближній, усвідомлюється і самою жертвою залежності у всій її незмінній демонічності: це доволі сумне видовище — чи не найкраще він описаний в деяких оповіданнях Е. А. По.
Великий Вавилон
Інтенсивному споживанню столиць, які одержують поповнення з провінції і з-за кордону, одного кварталу розваг більше не вистачає. Тепер їх є декілька на вибір. Деякі з них стали класичним напрямком подорожніх, наприклад Монмартр, Санкт-Паулі[160], Манґ у Ріо, інші зазнають лише короткого розквіту часто у зв'язку з виставками та іншими періодичними святами. Вселенський собор у Констанці[161] привабив до міста тисячі дівчат легкої поведінки разом зі своїми родичами.
І хоча всі ці місця можна звести до спільного знаменника, міняється обстановка. Вона підлаштовується до клієнтів, їхніх статків, культури, схильностей. На Монмартрі відчувається зовсім інша атмосфера, ніж на Монпарнасі. За Бастилією очевиднішим є зв'язок з кримінальним світом, скрізь пов'язаним із насолодою і наркотиками. Можливо, в наступні двадцять років вулиця Лапп[162] також зазнає великих змін, я давно вже там не бував. Ще Верлен почувався затишно в тих провулках, і це було небезпричинно.
«Авеню Ваґрам сяє серед загалом такого респектабельного XVI округу подібно до вени, яка запалилася». Цьому наочному порівнянню я завдячую Марселю Жуандо, який калейдоскопічно обрамив наші проходи яскравими картинами. І такі запалення можливі скрізь, що часто викликає невдоволення місцевих. Неподалік від мосту Неї розташувався своєрідний лунапарк: п'янички й молоді пари виринали звідти в блякло освітлені навколишні вулиці. Сюди додавалася ще й політична нестабільність. Марсель міг про це цікаво розповісти; тоді він мешкав на вулиці Коменданта Маршана, яка виходила одним боком до Булонського лісу.
162
Вулиця Лапп в XI окрузі Парижа була відома своїми «вугільними кафе», заснованими вихідцями з Оверні, куди вчащали представники соціальних низів. Тут торгували вином, кавою та вугіллям для опалення.