Порівняно з вином для пива кількість має велике значення; це засвідчує вже той спосіб, яким його п'ють, та об'єм посудин, в яких його подають. Винятками тут можуть бути важкі, гіркі, темні сорти, що мають шапку коричневої піни, — його подають у срібних кухлях пізнього ранку за розмовою про клопоти, яким можна лише позаздрити.
Пиво не п'ють маленькими ковтками. В один мас[212] може вміститися багато келихів вина. В процесі пиття, навіть якщо ми розглядаємо його як механічний акт, має критися особлива насолода — затишне святкування, яке нібито постало з картин Якоба Йорданса, створює враження, що людина вдихає рідину. Це відгомін тих часів, коли замість пива з кухлів пили мед із рогів.
Витривалість під час пиття належить до божественних чеснот. Одін, верховний бог, загалом п'є стримано, обираючи особливі соки, наділені чародійною силою: мед поетів[213]. Він викрадає його хитрістю у дочки велетня Ґуттунґа, яка його охороняє. Так він стає королем поетів, проте заради напою з джерела Міміра, який надає мудрість, йому доводиться пожертвувати одним своїм оком. Ця дивна криниця на крайній півночі є доповненням до дерева пізнання; знову й знову на численних картинах міф і казка зображають ціну, яку треба було заплатити за мудрість. Питво, що надає колосальну, але однооку, циклопічну силу. Ми нічого не можемо забрати у природи, не зазнаючи власних збитків.
Тор, що після Одіна є другим і головним божеством, від якого германцям найважче було відмовитися і якому вони ще довго зберігали вірність, був відомий як любитель велетенських застіль. Приклади такого святкування він демонструє в замку велетня Утґардлокі, в якому проводить ніч зі своїм почтом та своїми цапами[214]. У залі його викликають на змагання, на демонстрацію сили під час їжі й пиття, на боротьбу й підіймання тягарів. І хоча Тор застосовує там свою божественну силу, він не зовсім готовий до такої гри, оскільки стає до герцю з матір'ю титанів, самою Землею, яка кидає йому виклик. Вона бореться, як стара няня, як пані Елле, в якій втілюється її вік, вона постає як кішка, за якою ховається Мітґардський змій[215]. Тор намагається припідняти матір титанів, але тільки вигинає її спину, тоді як голова і хвіст все ще залишаються на землі. Врешті настає черга рога, який треба спорожнити. Тор тричі прикладається до нього, але коли зазирає досередини, то бачить, що тільки ледве відсьорбнув. Проте велетень зізнається йому, що той таки добряче відпив, оскільки ріг своїм гостряком був занурений у світовий океан, а через страхітливий ковток морська вода відійшла далеко від берегів. Відплив у ті часи вважався повторенням дива.
Одіновий мед поезії, що дарував красномовство, нагадує нектар, «у дев'ять разів солодший за мед», завдяки якому боги-олімпійці здобували безсмертя. Загалом у асів[216] грубші риси, ніж в олімпійців, хоча вони й мають з ними спільне походження, багато в чому їм рівні, а іноді й перевершують їх.
Що стосується їхнього походження, то я не можу утриматися від невеликого відступу, який спирається на читання Светонія. У нього, як і в інших авторів, є нотатка про те, що тирренці, як і етруски, також загалом називали своїх богів асами («Asen» та «Aeser», ісландською — «Aesir»). Так само етруського походження є пророцтво оракула про удар блискавки. У своїй біографії Авґуста Светоній згадує серед передвісників наближення його смерті ось такий епізод: у споруджену на його честь колону влучила блискавка й випалила з імені CAESAR AUGUSTUS літеру С, так що залишилося AESAR. З цього зробили висновок, що Авґуст через сто (римське С) днів перенесеться до богів.
Як і будь-яке пророцтво оракула, тут також усе зводиться до випадковості, яка трапляється вкрай рідко, але не рідше, ніж головний виграш у лотереї. Це нічого не змінює в глибині мантичної[217] перспективи, завдяки якій такий фактор тільки й можна сприйняти.
У Валгаллі, золотому палаці асів, учти проходять не з нектаром, а з медом. Туди потрапляють і полеглі воїни, так звані ейнгерії, які в день кінця світу стануть пліч-о-пліч із Одіном в боротьбі проти велетнів. Їхнім ватажком є Суртур[218], що з'являється разом із вовком Фенріром та Мідґардським змієм, а його меч сяє «яскравіше за тисячу сонць». Без людей не можуть втриматися ні аси, ні олімпійці.
213
214
Постійні супутники Тора, які тягнуть його колісницю, — міфічні цапи Тангніостр і Тангріснір.
215
218