Выбрать главу

З Валгаллою межує чарівний гай Ґлазор[219]. Там після ранкового пиття роз'їжджають на конях ейнгерії й готуються до останньої битви. Ейнгерії, «самотні бійці», одержують запрошення сісти до столу Одіна — як друзі, так і вороги, байдуже, за яку справу вони полягли на Землі. Це нагадує афоризм Ніцше: мова йде не про добру справу, а про добру війну.

У гаю Ґлазор б’ються на повну силу; удари бувають смертельні. Але на вечір рани затягуються; ейнгерії збираються за столом Одіна; там у золотих кухлях їм подають мед.

112

Валгалла належить до тієї самої категорії, що й християнське Чистилище — це його відповідник у здоровому, вільному та безстрашному світі. Валгалла також є місцем випробування та передпокоєм. Вона минуща, так само як смертними є боги й ейнгерії. Ейнгеріїв у християнській традиції назвали б «душами» або, можливо, «бідними душами»; вони також гинуть у вогні світової пожежі. Не лише Одін, але й Альфадур[220], про якого ми нічого не знаємо, переживе світову пожежу.

Боги й ейнгерії живуть у великих залах і довший час, ніж люди, залишаються неушкодженими. Цей зв'язок подібний на зв'язок між ідеями та їхніми втіленнями або між родом та індивідами. Проте ідея та рід також мають свій час. Хвилі швидкоплинні, але й самого моря колись більше не буде.

113

Валгалла відображає залу скандинавських вождів та заможних селян. Усе це можна назвати й навпаки: зала сублімується у Валгаллі. Господар дому засідав на високому троні, на місці Одіна. В Ісландії це був ослін, який перед заселенням нових земель кинули в море й оселилися там, де ослін прибило до берега. Таким чином був заснований Рейк'явік. Могло так трапитися, що головна зала приймала велику кількість чоловіків, синів та кланових родичів, соратників та слуг, особливо в неспокійний час. Усіх треба було утримувати протягом зими, справа спрощувалася, якщо восени на берег викидався кит. Для перемов, які відбулися після падіння Торкеля Блундкетільзона[221] та поєдинку двох богів, на тінґу[222] зустрілися до семисот чоловік.

Про що говорили й домовлялися в залі, як уславляли подвиги батьків та свої власні, яких співали пісень або складали імпровізовані вірші — про все це ми детально знаємо із саг, збірка яких стала неоціненним даром, що нам залишив Сноррі[223].

Довгими є ночі, довгою є зима на півночі, яка зливається в одну-єдину ніч. Створюється враження, ніби щось готується, як у переймах, з чого має народитися дія. Селянський хлопчина, що має тільки меч і вовняну свитину, вирушає до двору норвезького короля, де впадає у стан якоїсь апатії, відсутності, що часом трапляється у його віці. Він лягає за пічкою і скніє там, а товариство його майже не помічає, ба навіть кепкує з нього. Так минає зима, аж поки сновиду починають діймати насміхи. Він виходить з-за печі й завойовує собі повагу тим, що приборкує найсильнішого королівського берсерка.

114

Згадка про ці ночі має привернути нашу увагу лише однією обставиною, яка належить до внутрішнього кола нашої теми: до входження.

Трапеза мала свою ієрархію. Найвищим тут вважався блот[224], він був особливо священний та присвячувався богам. Пиво, що стояло приготовленим у величезних казанах, також освячувалося особливим способом. Пізніше християни почали вважати такий звичай недобрим. І так само як вони зберегли собі коней, але тільки для верхової їзди, а не для жертвопринесення, подібним чином вони залишилися великими любителями пива, але вже без жодного стосунку до богів. Інакше то вже була б якась чортівня. Серед різних дивовижних справ святого Колумбана[225] розповідають про одну, коли він спричинився до вибуху казана із пивом, осінивши його хрестом. Те пиво було присвячене Водану[226], а навколо казана зібралися свеви[227] — кажуть, що їхньою мовою він називався «cupa[228]». Це може бути латинізована форма від німецького «Kump» або «Kumpf», як то мовлять у них донині.

Ось так сиділи вони всі разом, чекаючи на Вода, або Водана, який зі своїми кіньми, собаками та вепрами перетворився на Дикого мисливця, але залишався могутнім навіть у часи після Карла Великого. Ще донедавна селяни в Гольштинії залишали останній сніп «для Воданового коня»:

Візьми снопа, Воде, Хай твій кінь добре ходе!
вернуться

219

Ґлазор, Ґлазір — у скандинавській міфології гай або окреме дерево, що вважається найгарнішим у світі. Має червоно-золотисте листя.

вернуться

220

Альфадур — у скандинавській міфології бог богів.

вернуться

221

Торкель Блундкетільзон — персонаж скандинавської «Саги про людей з Лаксдела» (XIII ст.), відомий своїми походами проти Англії.

вернуться

222

Тінґ — загальні збори у германців та скандинавів.

вернуться

223

Сноррі Стурлусон (1178–1241) — ісландський політик та поет-скальд, автор «Молодшої Едди» та «Кола Земного» (історії норвезьких королів).

вернуться

224

Блот — скандинавський обряд жертвопринесення, який полягав у ритуальному поїданні м'яса й питті хмільного меду.

вернуться

225

Колумбан (540–615) — ірландський чернець, місіонер у Західній Європі.

вернуться

226

Водан, Вотан — інший варіант імені Одіна.

вернуться

227

Свеви — велика група германських племен пізнього античного часу.

вернуться

228

Посудина (лат.).