Мистецтво, якщо воно взагалі є «значущим», повинне бути існуванням у вищому сенсі, а центральним питанням історії мистецтва має стати питання про те, чи вдалося і наскільки вдалося наближення. Митець це знає чи, радше, відчуває, і йому відомий невпокій, пов'язаний з творенням, творчі муки. Вони неминучі та, як невидима серцевина вогню, пов'язані не з досягненням, а з його сенсом. Саме так можна пояснити страх перед публікою, який відчувають найбільші міми, музиканти й співаки навіть на вершині слави. Вони здогадуються, що мають віддати щось більше й щось інше, ніж просто віртуозність.
Про гробіянізм[230]
Після того, як прийшла нова віра, германці й далі бенкетували разом, але охрещені не пили того пива, яке було освячене богами. З цього можна зробити висновок, що таке освячення пов'язане з блотом. Так, аж до наших часів перед кожною трапезою промовляють молитву, й не лише «за столом Господа».
Інше питання полягає в тому, чи за особливих обставин справді додавали до казана якісь особливі компоненти. Аж до модерної доби раз по раз можна було чути про такі доволі сумнівні та заборонені «щеплення». Особливо часто згадується блекота, споріднена з відьомськими мазями. Про зміни свідомості, які вона викликає, дізнаємося з Гайманнової праці «Вплив скополаміну порівняно із психопатологічно-електроцефалографічним дослідженням». Зокрема, спостерігалися сильні викривлення у сприйнятті часу.
Додавали такі інгредієнти чи ні — все це має не більше значення, ніж ключ від комода або від будинку. Гакслі переоцінив їхню роль. З другого боку, будь-яка модуляція сприйняття часу має педагогічне значення: скорочення часу, яке сягає свого максимуму в оргазмі, так само як і розтягування часу під час мук катування.
У північних країнах п'ють споконвіку. Кількість питва, що тече з рога або кухля, не слід розглядати як неістотну. Все це є доволі суттєвим. Йдеться про пиття, яке не має тамувати спрагу, принаймні не звичайну спрагу. Слоган однієї броварні, який я останнім часом постійно бачу на рекламних плакатах, уловив саму суть: «Спрага стає приємною завдяки пиву».
Картинка до цього слогану здається мені не такою вдалою: освітлена яскравим сонцем пустеля, над якою ширяє, ніби фата морґана, повний по вінця та запітнілий від роси пивний кухоль. Як мало ця спрага має спільного із сухою спекою, можна побачити, якщо спостерігати за пастухом, який п'є в пустелі. Ковток, який він робить зі свого шкіряного бурдюка, є радше боязким, принаймні помірним. Швидке споживання великих кількостей навіть чистої води може стати небезпечним. Усі ці пустельні мешканці худорляві й видублені, як ящірки. Мухаммед знав, чому він заборонив вино, навіть якщо не зважати на те, що він не залежав від нього, тобто залежав так мало, як і той, хто сидить у скарбниці, залежить від ключа до неї.
Непомірні застілля й бенкети характерні для германських учт. Навіть із міфів відомий вепр і цап, м'ясо яких постійно наростає, хай скільки відріжеш, а також пивні роги, які були невичерпними.
Ця непомірність, як і кожна річ, має свій зворотний бік, адже вона позначає не лише того, хто ніжиться у ведмежій шкурі, але й мисливця, який цю шкуру здобув. Він уполював ведмедя старим добрим способом із своїми собаками та з холодною зброєю в засніженому лісі. А отже, тут відбувалося ще дещо, без чого цей світ не був би таким, яким він є. Та й яким був би цей світ без вікінгів і варягів, ґотів і вандалів, англів і саксів, франків і алеманів?
У будь-якому разі, тут міститься місцеве або часове занурення в грубе задоволення, якому надають перевагу такі типи, як Тримальхіон[231] або Ґарґантюа. У германців все це набуває ще більшого масштабу, адже безмірність належить до їхньої натури.
Мед і пиво більше придатні для тяжких часів, тоді як вино тут поступається вже за своєю суттю. У Ціммернській хроніці[232] описується візит у замок одного райнського графа, для якого розлити коштовне вино вважається геройським учинком. Якщо гість прокидався з важкою головою, господар уже стояв біля ліжка і збадьорював його за допомогою чималої карафки з вином. Давнє володіння за короткий час пропивалося спадкоємцями.
Як відомо, надмірне пиття горілки винищувало цілі індіанські племена. Під час однієї морської подорожі Крайньою Північчю я щоранку бачив трьох примар, які витріщалися на сніданок: капітан з інженером та першим помічником — бліді, виснажені, кволі після нічних ексцесів. На Шпіцбергені ми причалили в порту, де напередодні роздали місячний раціон міцних алкогольних напоїв. Серед будинків, чиї мешканці довели своє сп’яніння до стану затьмарення, панувала мертва тиша. В цих широтах заборона алкоголю стає актом самозахисту, інстинктом самозбереження.
230