З мого вікна я ще можу спостерігати за постатями з епохи, яка вже віджила своє. Навпроти мене була крамниця військових знаків розрізнення, яка приносила все менше прибутку, тож її власник, старий Людеманн, також приторговував спиртним на розлив. Туди завертали тільки на якусь хвилю. Приходили також кучери та поліцаї, які ще недавно знали кожного поважного пана в місті. Вони досить скоро зникали разом із кіньми, довгими синіми куртками та висячими шаблями.
У цьому світі є небагато руху, лише глуха вдоволеність, як у коропів та раків у лагунах та у стоячій воді. Ще в античні часи комедійні автори ловили тут найкращих своїх рибин. Тут також є своя трагіка, що добре показав Бюхнер. Шкода, що Ґраббе[288], який ще дитиною «прикладався до пляшки», охочіше націлювався на Ганнібала й Наполеона, ніж на ті низини, які були йому добре знайомі. Йому хотілося стати «німецьким Шекспіром». Але вже сама така ідея є обмеженням. Мета має залишатися невпізнаваною. Перлина росте не лише в морі, але також і у ставках, і навколо піщинки.
І хоча той квартал, де я жив, однієї жахливої ночі згорів дотла, я ще часто у сновидіннях навідувався до свого старого помешкання: Міттельштрасе 7, перший поверх. У Ганновері я мешкав у багатьох будинках; проте мої нічні візити обмежувалися лише цією квартирою та ще іншою, на Краузенштрасе, де моя бабуся провела останні роки свого життя.
Годі уявити, що сама тільки сила спогаду, ніби настирливий дух померлого, змушує повертатися нас до таких місць. Вони самі собою мають бути наділені щільною субстанцією, бо як інакше пояснити той факт, що я знову й знов повертаюся до квартири в передмісті Берліна, про яку знаю тільки те, що хотів орендувати в ній одну кімнату, але та вже була здана? Очевидно, навіть серед білого дня, попри всі наші справи, ми пересуваємося у сновидному світі, який розставляє інші акценти, хоча ми їх майже не помічаємо. Коли стається щось значне, то виникає враження, ніби воно стало реальністю, вийшовши з цього сновидного шару.
Я роззираюся у знайомих приміщеннях; тут віддавна зупинялися нижчі чини з розташованого неподалік гарнізонного батальйону. Меблі мінялися доволі рідко; вони були дешеві й безособові, і так уже добрих п'ятдесят років.
Надто багато книжок — так вважали майже всі, хто навідувався сюди до мене. Над канапою я повісив на гаках книжкову поличку; одного дня вона звалилася — ото був сюрприз, коли я повернувся додому. Англійська історія Г'юма[289] була заважка; пізніше я подарував її Валеріу Марку[290]. Є одна книжка про смерть бібліофіла, де головну роль відіграє саме такий випадок із поличкою разом із падінням з драбини. Поняття «бути розчавленим книжками» стає тут цілком наочним. Дотепер я відчуваю цю загрозу, коли роззираюся у власному домі.
Мені було необхідно виїхати з цього будинку й переселитися деінде; тут мені більше не подобалося. Підійматися на декілька поверхів вище чи опускатися нижче мені ніколи не було особливо складно; і хоча суспільство слід сприймати всерйоз, але також і не надто серйозно. З іноземним легіоном я одразу опустився аж до підвалу; а що стосується basse-pègre[291], то лише в штрафному батальйоні та в Каєнні[292] було добірніше товариство.
І те, що у пруссаків я все-таки одержав якусь посаду, варте тим більшої уваги, що в моїх паперах було вказано про перебування в іноземному легіоні. Тож вони були доволі люб'язні, адже, як я з часом довідався від Бенуа[293], легіонер вважався особою підозрілою й перебував під наглядом. Значно пізніше в твердині паризьких секретних служб під час окупації я прослухав доповідь одного функціонера про попередню реєстрацію в картотеці підозрілих елементів — поряд із червоними іспанцями та російськими емігрантами називали також легіонерів. Порівняно з євреями та комуністами то була дрібнота, на якій спеціалізувалася ця банда на авеню Фош[294], але правдою є також те, що від того, хто був у легіоні, чекали чого завгодно.
А проте ексцеси рідко трапляються на порожньому місці. Зазвичай вони вказують на те, що існуючі відносини є незадовільними, вони мають ту перевагу, що раптово закінчуються й не відкладаються надовго.
Білі ночі
Тієї миті, коли у своїй оповіді я хотів переключитися на Схід, натрапляю на прогалину, яку ледь не проминув: йдеться про кокаїн. Мені важить не складання каталога наркотиків — цю справу я лишу для фахівців — а окреслення станів, які вони викликають та які варто очікувати.
288
289
«Історія Англії» англійського філософа й історика Девіда Г'юма складається з шести грубих томів.
290
293