При згадці про кокаїн мені на думку спадає Бодо, мій одноліток, з яким я познайомився після Першої світової війни і яким я свого часу захоплювався.
Тип, що приваблював нас на шкільній лаві, а потім у двадцяті роки, належав до загальних улюбленців; таких можна зустріти скрізь, де люди збираються задля роботи чи задоволення. Такий завжди перебуває в центрі уваги: фізично та фізіогномічно приємний та ще й кмітливий хлопець, з яким кожен хотів би дружити. Добрий гімнаст, танцюрист, фехтувальник, вершник, водій, а також чудовий оратор, мастак на всі руки. Він був добре вихованим, але без надмірностей; ще з ранніх років все йому легко вдавалося. В університетах такий одержує місце асистента, а у війську — пост ад'ютанта. Товариші обирають його старостою групи. Його визнають, а проте тут треба дочекатися переходу до справжнього авторитету. Бо там можуть критися розчарування, подібні до тих, які приходять з ламанням голосу. Цей типаж є трохи легковажнішим і делікатнішим; я звертаю увагу на те, що особливо часто перетинався з такими людьми серед пілотів. Я мав схильність до цього, певну елементарну спорідненість з повітряними знаками. Пригадую Удета[295], про якого за сніданком я чув, що «на задниці летіти краще, ніж на голові», з чим я цілком міг погодитися. Так виглядало, ніби він мав досягнення і як повітряний акробат. Його доля — типова; політика принесла самі лише труднощі.
І ще дещо справило на мене в ті роки неабияке враження: перша літературна бесіда. Власне, тут не обов'язково доторкнутися до світу книжок у вузькому сенсі слова, достатньо зустріти людину, «яка має про це власну думку». Потім настає фаза усамітнення з багатогодинними прогулянками вдвох та дискусіями до глибокої ночі. І якщо простежити історію злочинів, то вона часто повертається до такої розмови, з якої виводять корінь змовництва. Не меншою мірою все це стосується й доброго впливу: якби Раскольніков замість того, щоб провадити розмови із самим собою, відкрився Разуміхіну, то до злочину справа б не дійшла.
У Бодо поєднувалося те і те: він захоплював як у товаристві, так і за довірливою розмовою. Щасливий випадок, який повторювався в моєму житті та супроводжував у перехідні часи, які ставали все довшими і які все важче було пережити.
Коли я переїхав до Берліна, тобто доволі рано, ми загубили один одного з очей і зустрілися знову лише одного разу, а саме під час однієї з «ґеорґіївських зустрічей[296]» у Парижі. Аби знову згадати його, я дістав папку з його листами.
Здається, що легка рука, яка вела його по життю, не зрадила навіть під час лихих переходів, через які мало хто пройшов цілим і неушкодженим, — навіть під час останнього переходу доля не відвернулася від нього.
В окреслених тут характерів не бракувало труднощів — вони неминучі. Проте і в цьому їм пощастило.
Зі зникненням станового світу та його цінностей після Першої світової війни тут, як і в усіх інших сферах, також відбулися зміни. Там, де після суцільного знищення ще щось залишалося, невдовзі все ставало абсурдним, комічним або просто нудним. Так було з двоборством, мензурою, словом честі, поцілунком руки, придворними звичаями та лицарськими чеснотами. Можливо, тут чи там ще збереглося щось на кшталт маєтку Екебю[297]. Адже в таких місцях ще були умови для гри в її шляхетному вигляді.
Азартна гра, певна річ, ніколи не зникне; але форми її змінюються. Вони набувають ритмів та автоматизмів світу роботи. В одному з описів Лас-Веґаса (див. Вольфе: «Карамельного кольору покроплене мандариново-червоним немовля обтічної форми», 1968) знаходжу це місце під назвою «Версаль масової демократії» — надзвичайно добре порівняння. Проміжною ланкою тут можна вважати Монте-Карло, що зазнало розквіту в XIX сторіччі й водночас утратило свою чарівність. До речі, в самій рулетці вже можна бачити перехід до автоматизму — порівняно з костями чи картярською грою.
Тут напрошується обмеження, яке заторкує відношення стилю й мотиву. Мотив може сягати глибше й бути менш залежним від часу, ніж загальний дух епохи та її стиль. Мотиви не лише постійні й повторювані (лейтмотиви), вони також можуть бути схоплені особливо вдало, особливо правильно. Наприклад, «щастя й нещастя» у вигляді рулетки.
Якщо це вдається, мотиви ущільнюють до простих, розмовних моделей, як тут — колесо й куля, червоні й чорні поля, парні й непарні цифри, нуль, який приносить користь лише банку. Давня ідея колеса фортуни втілилася тут у досконалій формі.
295
296
Зустрічі німецького кола знайомих Ернста Юнґера в паризькому готелі «Ґеорґ V» 1940 року.