Кокаїн під час Першої світової війни став модним; янусоголовий Цюрих був одним із тих великих міст, звідки розходилися промені його панування. Збірка оповідань Зернера[306] «У синьої мавпи» дає можливість скласти враження про біотоп, в якому поширювався цей наркотик. Подейкували, що військові пілоти підбадьорювали себе ним для того, щоб мати «спокійні нерви». Все це не могло довго сходити з рук.
Левін у своїй фундаментальній праці про отрути помістив кокаїн до групи «ейфоричних» субстанцій, а тютюн — до «збудних». Така класифікація, подібно до розподілу душевних хвороб, мала нечіткі межі — адже тут ідеться про стани й засоби, які не лише індивідуально проявляються найрізноманітнішим способом, у них також криються відмінні, часом навіть протилежні сили. Сюди ж варто віднести й вислів Парацельса «Sola dosis facit venenum[307]».
І в цьому випадку класифікацію також можна обернути навспак, зарахувавши тютюн до ейфоричних, а кокаїн — до збудних наркотиків. Як медикамент кокаїн застосовують для знеболення й заніміння. Його вживають гравці й пілоти, щоб залишатися в стані бадьорості, його також використовують як своєрідне пальне та енергетик.
Кокаїн у чистій формі в природі не трапляється. Разом із іншими речовинами він міститься в листі коки, яке в державі інків зараховували до божих дарів. Тому це листя відігравало в церемоніях певну роль. Жуючи листя, індіанці позбувалися втоми, голоду й турбот — вони цінували цю рослину за приплив енергії й щастя, а також, як би сказали сьогодні, як «приборкувача апетиту». І справді, завдяки цьому листю інки були здатні до довгих переходів у горах та до невтомної роботи в полях; ще Гумбольдт зачудовувався цією невтомністю у своїх тубільних провідників у Андах. Чуді[308], який перетнув Південну Америку п'ятдесят років потому, бачив там індіанців, які жували дозу в десять разів більшу за звичну й досить скоро демонстрували картини старечого занепаду.
Ми знову стикаємося зі взаємозв'язком між сп'янінням та часом. Тут ще варто згадати такий курйозний факт: індіанцям один «укус» листя коки, так звана «kokada», слугував за одиницю відстані й часу. В горах дія листя коки триває менше, ніж на рівнині. Також доволі дивним є те, що індіанці хочуть насолодитися першим укусом після пробудження в стані спокою, а не за роботою. Тобто це щось на кшталт нашої ранкової сигарети, присвяченої чистому задоволенню.
Отже, не надто сильно «занюхати» під час гри — це щось таке, як закурити чорну бразильську сигару або замовити горнятко моки. Все це нагадує доріжку для галопу. Просто пришвидшується крок. Виглядає так, що помірне жування листя є навіть не таким шкідливим, як постійне куріння тютюну. Єзуїти раз за разом забороняли збудні речовини переважно з теологічних причин: «… оскільки рослина лише через злий обман створює враження сили». Тоді індіанці садили кущі десь у гущавині тропічного лісу. Подібним чином курці марихуани вирощують сьогодні коноплю. На дахах або між газонами в міських парках.
Як ми розрізняємо п’яниць і тих, хто дотримується пересічних звичаїв вживання алкоголю, так і індіанці розрізняють «coquero», ненаситного споживача коки, та людину, яка тихо й спокійно жує свою порцію листя. «Coquero» знає лише один темп, чвал. І це швидко веде до руїни.
У речовин, оброблених завдяки нашим умінням, ця небезпека стає правилом — доза є надто сильною. Тож я припускаю, що Бодо вживав наркотик лише в крихітних кількостях, фактично не більше дрібки — й таке припущення є доволі вірогідним, адже хоч він і грав легкою рукою, але не легковажив, ще й зазвичай вигравав.
Я не відчував особливого потягу до азартних ігор та й не мав до цього особливого хисту. Щаслива рука вважається природним даром, і цього годі не помітити; так, під час гри в лотерею бувають серії виграшів, які ніби глузують над звичайною ймовірністю.
Ще забув згадати про те, що коли я залишив коло гравців, то у напівтемному передпокої зустрівся з кавалеристом високого звання, який був наступником «вельтмаршала[309]», що командував також у Ганновері. Офіцер був у сірій візитці 1912 року, яку знову добув зі своєї шафи. Він побачив мене в дзеркалі, обернувся й сказав: «Якщо я вас тут ще раз побачу, то матимете неприємності».
308
309
Гра слів