Досі намагаюся зрозуміти, як я мав потрактувати цю відверту погрозу. Гравці є людьми сторожкими; вони вірять, що деякі обличчя приносять нещастя. Його слова могли також мати й педагогічний сенс: очевидно, він міг вважати мене особливо охочим до азартних ігор. Проте товариство Бодо, здається, йому не заважало. Таким чином, він проводив чітке розрізнення не так щодо гри, як щодо вживання наркотиків. Тоді як я відразу випробовував межі.
Бодо вихвалявся переді мною тим просвітленням, яким наділяє його наркотик. Завдяки йому він мав добрий огляд усієї гри, приймав чіткі рішення. За його словами, мені також слід було спробувати; перо буде просто літати над аркушем паперу. Двічі мені не треба було повторювати; його друг, лікар, який також належав до адептів наркотику, дав мені синю коробочку завбільшки з поштову марку та скляну ложечку до неї. Якось увечері я замкнув двері й дістав її.
Від брами святого Еґідія[310] я повернувся додому вулицею Фрідріхсвал; уже почало опадати перше листя. Перед тим, як умоститися у кріслі, я відкрив коробочку; вона була заповнена якимось іскристим порошком. Речовина була білою як сніг, але довгасті кристалики переплелися між собою, утворивши щось на кшталт вати з шовковим відблиском. Я обережно торкнув її пальцем; враження було не надто приємним. Виникло якесь притуплене відчуття, ніби я розтираю між кінчиками пальців тальк, а у ватному блиску було щось несправжнє, ніби штучний шовк. На багатьох продуктах органічної хімії залишається це стерильне ряхтіння. Воно підсилюється через реакцію відновлення. Нічого не залишилося від зелені листя коки, яке я згодом бачив у лісах. Подібним чином бліднуть морфіни порівняно з темною силою опію. Там дрімає багряний сон.
Я скуштував якусь крихту зі свого мізинця — гіркий концентрат. Потім перемішав ложечкою і наповнив її дрібкою речовини. Тепер подіяло майже миттєво; ніс став холодний, я його не відчував, дихання — глибоке й повільне. Настрій став оптимістичним, так ніби я зібрав усі сили, які віддав картинам, книжкам і різним предметам. М'яким, але впевненим порухом сприйняття обернулося досередини, ніби телескопічне око слимака, яке той втягує в себе, коли його торкають або навіть коли на нього падає тінь. Стискаючись, тіло стає масивнішим. Існують молюскоподібні сили, які діють не за принципом важеля, як у хребетних та членистоногих, а зсередини. Все це нагадує потиск руки деяких чоловіків, які спершу беруться м'яко, але охоплюють усю руку й ніби засмоктують її, що здається приємним та водночас небезпечним.
Я взяв перо і хотів описати те листя, яке бачив дорогою від Валу на кам'яних плитах. Спогад про листя був ще зовсім свіжий, воно було в мене перед очима зі своїм металічно-зеленим відблиском, «на який опускалася строката іржа осені». Мені вдалося гарне речення, яке, напевне, десь збереглося. За ним слідувало декілька вражень уже під напругою, а потім розбіглися сейсмографічні кривулі — нечитабельні рядки.
Невдовзі я полишив писанину; все це стало неважливим. Я відчував, як мої творчі сили ростуть і як водночас я стаю нездатним до творчості мірою того, як ці сили зростали. Парадокс, а проте скрізь у живій та неживій природі є приклади цьому. Басейн повинен мати стік, який відповідав би силі його наповнення. Якщо вміст басейну дуже великий, то він скорше розірве стіни, ніж витече через труби. Подібним чином надто сильна напруга радше спалить запобіжник, ніж спробує пройти через нього. Тобто мій мозок перебував у стані переповненого басейну або максимально зарядженої батареї. Вона не могла віддавати силу потроху. Таким струмом можна радше освітити ціле місто, ніж кабінетну лампу.
Нездатний до дії — але не через брак сил, а через їхній надмір. Нездатний до запліднення — але не через імпотентність, а через навальну вітальність. Тут зовсім близько прірва й велика небезпека зазнати поразки. На цю суперечність можна натрапити не лише у процесі вивчення наркотичних речовин, але й у пубертаті та в період життя, який настає за ним. Ця суперечність знову повертається в історію і є типовою для різких поворотів, під час яких повторюється титанізм. Так само це стосується ранкової зорі для робітника. Загрозливою стає насамперед власна потенція.
Стало холодніше. Я перестав відчувати не лише ніздрі, але й рот, піднебіння. Тим часом я покусував собі губи, ніби кінь, що закусює вудила. Я підійшов до дзеркала; зіниці були великі, як очка на крильцях нічного метелика; темні та широко розплющені від алкалоїду. Обличчя було застиглим, заледенілим, мов під час кур'єрської поїздки за межами полярного кола. І при цьому просвітленим.