Подібні факти, які також спостерігав Гюк[315] під час своєї подорожі до Монголії, зазвичай дивують нас, оскільки вони не вкладаються в рамки нашого динамічного світу. Але чому вони викликають у нас також і занепокоєння? Якби ми почули, що ці ченці поєднані з електричним колом, то нас би це заспокоїло. Струм існував із давніх-давен, задовго до того, як ми завдяки низці явищ змогли унаочнити його та використовувати. Струм є одним із потоків, відомих і невідомих, так само як наш світ є одним зі світів поряд з іншими.
Хай там як, але мені була потрібна додаткова порція, тож я дістав її скляною ложечкою. Така дрібка мала вагу однієї пилинки, але подіяла відразу. Не лише ніс, рот, чоло та щоки стали холодними й нечутливими, але й уся система організму завмерла, так ніби її занурили в рідке повітря, — рослина з волокнами коренів та перистим гіллям замерзла до клітин.
Потік із чистої, ясної маси мчав так швидко, що здавався завмерлим, як поверхня дзеркала. Аж потім на ньому з'явилися смуги й плями — прояви, які також з'являються на мильних кульках перед тим, як вони луснуть. Усе це було не позбавлене приємності, адже потребувало часу для зачарованого споглядання. Коли ми сприймаємо швидкість та силу тяжіння, саме тоді починається втрата.
Настрій погіршувався; я частіше тягнувся до ложечки. І хоча ночі вже були доволі довгі, крізь фіранку пробивалося світло. Фізичний стан нагадував скакуна, який все помітніше млявіє, хай би як часто його пришпорювали. На цій межі наркотик видихається, навіть якщо далі бездумно збільшувати дозу. Залишається лише вплив отрути. Вона приголомшує, паралізує, знищує, відкрито випускає демонів. Це сутінки, в яких Дмітрій Карамазов чув дзеленчання санних дзвіночків. Це могла бути й сирена швидкої допомоги.
Кокаїн має спільну рису з морфієм та хлороформом, а саме те, що він притлумлює біль. А відрізняється від них тим, що не присипляє, а зберігає, ба навіть підвищує пильність.
«Сніг» у разі потрапляння в недоторканий організм огортає дух бадьорим холодом і, відбираючи в нього сприйняття тіла, полишає його самотній самонасолоді. Той «сніг» може розквітнути, як лілея на нічному ставку, на який падає місячне світло.
Важкі розлади виникають з появою звички — такими є видива огидних комах, що гніздяться на шкірі та під нею. Цих «комах» годі позбутися, навіть якщо потерпілий спробує вирізати їх ножем чи ножицями. Якби все це було насправді, то йому легше було б допомогти.
У надмірному вживанні криються ще й інші небезпеки — наприклад, параліч дихальних м'язів. Він загрожує у ранкові години, коли в намаганні зберегти високу концентрацію активної речовини доводиться постійно збільшувати дозу. Так само, вже не маючи жодної надії, подвоюють ставки азартні гравці. Після гармат за борт летить і якір. Та корабель тоне швидше, вода доходить до грудей, що майже не відчувають холоду. Айсберги зсередини та ззовні: мозок як шапка, видима його частина. Вухо вловлює такт бортової капели; вона грає мелодію життя.
Наші ночі надто короткі для таких далеких мандрів. Розвиднялося; сурма вже сурмила підйом. Ззовні долинало, як крок-у-крок іде зміна варти; проходили також кавалеристи, які хотіли «розім'яти» своїх коней, поки на плацу ще нікого не було. Була неділя, до походу в церкву ще залишався час. Це було справою добровільною, але вищі чини мали обов'язок забезпечити відвідини церкви відділенням. Поки йшла служба, вони збавляли час в одному з шинків, розташованих неподалік. Навіть у розмовах, які там точилися, відчувався присмак меланхолії пуританських неділь.
У будинку також пожвавішало: полковий кравець, як і більшість старих солдатів, уставав дуже рано, колеги наслідували його приклад. У довоєнний час вони встигали ще до сніданку вишити номери на цілому стосі аксельбантів, кожен за три пфеніги. Навпроти також уже горіло світло.
Там сидів лейтенант фон Айнем, який не одержував доплати, й писав адреси — тисячу адрес за десять марок.
Коли після такої ночі починає світати, є небезпека, що у вас буде настрій, як на судовому засіданні. Звичні дрібні звуки, з якими починається день, ще ніжні, промацувальні рухи в кімнатах і на поверхах, на сходах та в передпокоях набувають моралізаторського забарвлення, звучать як обвинувачення. Ми хочемо їх заперечити, стерти з пам’яті. Проте вони стають дедалі голоснішими, як звуки оркестру, які після ледь чутної увертюри заповнюють все приміщення й виходять назовні. І тут годі чинити якийсь опір.