Обкрадання суспільства стає відчутним, коли ми вдаємося до таких «ексцесів». «Excedo» — я виходжу назовні, я віддаляюся, причому негайно з власних обмежень, а також із соціальних рамок. Ексцес є збуренням. Раніше чи пізніше все це загрожує «exclusio» — виключенням.
Самотність насолоди додається як обтяжлива обставина. Вона то сильніше стає потребою, що більше наркотик заслуговує цієї назви. Студент, який бозна якої ранньої години повертається до себе смертельно п'яний ще й у стані шаленства, одержує від своєї хазяйки доброго прочухана. Він наробив дурниць; сусіди обурюються, але й мають розвагу. Зовсім інша ситуація, коли та сама хазяйка о звичній годині заходить до кімнати з тацею і бачить того самого студента, блідого, неспроможного щось сказати, який сидить у кріслі, витріщившись у порожнечу. Така людина стає лячною.
Але лячною для студента є також і хазяйка, яка добре виспалася і в доброму гуморі заходить до його кімнати. Дуже не хочеться бути заскоченим у такому стані. Адже він споріднений із злочином, ще й великим, злочином, який вчиняють на самоті. Можливо, щось таке уявляв собі Ніцше, коли писав свої пасажі про зло. Дрібний злочинець, мерзотник, співучасник і шахрай економічно залежний від суспільства, а фізично — від доброго товариства. Якщо він доводить себе до стану сп'яніння на самоті, то це стає ерзацдією.
Проте в такі ранні години ворожим здається не лише суспільство, яке заклопотано починає свій день, а щось значно більше. Небезпека є і залишається, тож треба бути напоготові. Дівчинка спустилася сходами, її батько, пан Людеманн, зачинив віконниці. За два квартали звідти Гаарманн[316] орудував сокирою.
Усе це супровідні явища, побічні звуки, як каже Кубін. Вони пов’язані з прощанням із тихою, врочистою ніччю. Там ми були в безпеці, ми були глибоко закоріненими, аж тут уже насувається світло зі своїми безжальними стрілами.
Значно більше життя, ніжнішого й витонченішого, є під сподом дня, ніж на його поверхні. Всі ці бруньки, павутинки, волоконця, міцелії[317], кладки яєць, нематоди[318] стають видимими лише тоді, коли пробивається перший промінь, який їх швидко знищує. Але все-таки залишається коріння, що тримає листя, міф, що тримає історію, поет, без якого не буває мислителя, сон, який живить наші труди і дні.
«Ніч глибока, глибша, ніж то здається дню[319]». «Більше світла[320]» — тут існує й потайний варіант: темрява. Байдуже, з якою жінкою ми спимо, через неї ми хочемо повернутися до матері. Саме їй, а не Афродіті належить вівтар, на якому ми приносимо жертви. Афродіта лише надає форму, як боги надають форму загалом усьому. Одних вони сприймають надто серйозно, а інших недооцінюють. Звідси й усі серйозні суперечки, які заслуговують так називатися.
Квартира, насамперед спальня, завжди має зберігати в собі щось від гнізда або від печери; повинен існувати прихисток. Слово «Bau[321]» має підземний характер. Ми зразу думаємо про ходи й камери, що їх виривають тварини, а особливо про Малепартус[322], нору лиса Райнеке. Ще з дитинства мені подобалися такі гнізда, які були закриті ще й згори, як, наприклад, у миші-крихітки, шпака, кропив'янки. Зрозуміло, що натомість мені не подобаються скляні будівлі, які, приміром у Нью-Йорку, викликають у мене радше подив, ніж захоплення. Для лабораторій та обсерваторій я, певна річ, хотів би зробити виняток, але навіть в обмежених симбіозах, які утворюють офіси й школи, скляні стіни не до місця. У скляному шпиталі можна підрихтуватися, але не одужати.
Я завжди надавав перевагу темним фіранкам; проте світло з часом усе сильніше просочувалося крізь них. Воно забарвлювало шпалери, книжки та меблі у бліді кольори та висмоктувало з них реальність.
Я сидів у кріслі; синя коробочка стояла на столі. Її вміст майже не зменшився; напевне, я спожив не більше одного грама. На думку експертів, для початківця це було навіть забагато. Якщо я хочу «тримати висоту», то маю спробувати ще раз, але із сильнішою дозою. Я був у роздумах; двері зачинені; покоївка, яка займалася прибиранням кімнати, приходила в неділю пізніше. Для таких мандрівок треба заховатися десь глибоко в самій матерії, мати приміщення, вирізані глибоко в скелі, до яких ведуть сотні сходинок.
316