Ми віталися або обмінювалися за столом кількома словами. Бувають такі різновиди настрою, коли свого співбесідника ми використовуємо як дзеркало, аби визначити, чи ми привертаємо увагу. Хворі, особливо душевнохворі, а також залежні спостерігають за іншими саме таким чином. Тож я так само побоювався, що на моєму обличчі написано про мій нічний ексцес — але, очевидно, я не мав чого про це турбуватися.
Потім зайшов торговець творами мистецтва Еґґерс, один із ганноверських оригіналів, у капелюсі з широкими крисами та із сивою бородою — йому було вже вісімдесят років, а він і досі молодився. Велика вітрина його крамниці була якраз навпроти — чудове місце, Швіттерс та інші художники охоче виставлялися в нього. Але його думка бувала безпощадною: «Для різних дурниць я не маю місця».
Старий навіть не завдав собі клопоту поглянути на Штеґеманна, який недавно видав збірку поезій «Анна Блуме», а підсів до мого столика, аби трохи полаяти його та всю його кліку. Але в мене зараз були інші клопоти. Аж тут прийшов Ценкер, наділений поглядом поліцая. Якщо ти приїхав з Айленріде[325] й випадково зустрів його в центрі, він одразу запитував: «То що, прогулялися в лісі?» Він відчував це якимось особливим способом; його запитання звучало як припущення і водночас як тиск, завдяки якому він уже майже мав у руках свого співбесідника. При цьому він також бував кумедним; через двадцять років він став зловісним. Коли хтось повертався після трьох тижнів відпустки, то Ценкер міг зробити зауваження: «Бачу, що ваш дядько мав добре бургундське вино в погребі».
У нього було дивовижне чуття на всіх, хто мав погану славу. Якщо пані «брала гроші», він пізнавав це з першого погляду. Проте до вуличних дівчат він був прихильним, але тільки тоді, коли вони приходили по черзі; він знав усіх на ім'я. Коли якась дебютантка в паузі між своїми походеньками намагалася тут трішки зігрітися за горнятком кави, Ценкер підкликав до себе офіціанта Фріца, вбраного у сурдут уже літнього фактотума, який з астматичною гідністю переходив із зали до зали та пильнував за обслуговуванням відвідувачів. Тоді Ценкер казав, зосереджуючи погляд на своїй жертві: «Фріце, є проблема». Він говорив це, не стишуючи голосу, два-три завсідники також чули його слова. Потім Фріц прямував до столу небажаної відвідувачки, аби залишити там картку: «Прохання, не привертаючи зайвої уваги, залишити заклад». Завсідники спостерігали за перебігом подій із тим задоволенням, яке можна одержати від процедури декласування, коли вона не стосується власної персони. Вони тішилися вчинком Ценкера, як колись Марціал мав задоволення від дій наглядачів, що в цирку чистили лави для патриціїв.
Цього разу я міг бути спокійним: якби я справив незвичне враження або хоча б виглядав як з похмілля, то Ценкер обов'язково це помітив би й не утримався б від іронічного зауваження.
З другого боку, було досить лячно, що під час довгої осінньої ночі мій мозок омивав цілий водоспад, не залишивши після себе жодного сліду. Важко зрозуміти, що це було — рух чи заціпеніння. Адже бувають замерзлі водоспади в зоні глетчерів та в крижаних печерах.
При цьому сп'яніння не принесло жодних картин, жодних сновидінь, тільки те абстрактне самовіддзеркалення духу, нічний огляд війська величезної, хоча й анонімної потуги. Все це коштувало мені чималих зусиль, що я помітив лише через глибокий сон наступної ночі.
До повторення експерименту моя перша спроба не спонукала. Якщо це й був водоспад, то йому бракувало райдуги над ним, що ряхтить навіть над водоспадами в Ісландії, з яких вистрибують лососі.
За системою Ліннея кущ коки зараховують до роду Erythroxolon, тобто до різновиду червоного дерева. Своїм зовнішнім виглядом він нагадує наш терен, тоді як плоди подібні до кизилу. Серед алкалоїдів, які подарували нам Південна й Центральна Америка, кокаїн вирізняється особливою безбарвністю. Якщо від впливу кави, чаю, тютюну відняти те задоволення, які вони приносять, і мати на думці їхню збудну силу, підсилену таким чином, що вона радше сковує дух, ніж його вивільняє, то ми наблизимося до своєрідної комбінації безсоння й наркозу, з чого медицина мала так багато користі.
Проте варто звернути увагу, що тут європейці, йдучи обхідним шляхом, зустрічаються із самими собою, а саме через посилення дії шляхом екстракції. Там, де листя вживають помірно, шкоди від нього не більше, ніж від тютюну. Руйнівним воно стає в кокеро, жувальників листя, в яких уже виробилася залежність і які споживають потрійну дозу від звичайної. Але навіть така доза приблизно відповідає інтенсивному курінню, тобто якщо за день викурювати близько двадцяти сигарет.