Незначну шкоду в тому і тому випадках переважає кращий настрій та підвищення працездатності. Спілкування з курцем під час його утримання не надто приємне. Врешті, людина живе не тільки для того, щоб зістарітися, старіння — то лише (не обов'язково приємне) доповнення до існування.
Білим не надто смакує жування листя коки; індіанські жінки не беруть в цьому участі, хіба що потай. Хлопчики починають жувати в ранньому віці; батько підсовує їм один із листків, які вже сам прожував, подібно до того, як у нас дозволяють дітям лизнути зі склянки вина. Так морські птахи, пелікани годують своїх дітей із зоба. З духовного погляду, тут ми маємо справу з різновидом настанови серед чоловіків, батьківської ініціації.
Ініціація. Те, що рослини є чимось більшим, ніж їжа, а також приносять більше, ніж насолоду й одужання, є одним із дологічних досвідів. Поклоніння рослинам є анонімнішим, ніж поклоніння тваринам; вони є меншою мірою репрезентацією божественного, радше його передумовою. І на такі речі натрапляємо скрізь — аж до Нового Заповіту — й не лише у згадках про хліб, вино та олію, але й про лілію, гірчичне зерно, фігове дерево. Коли ми йдемо лісом, нас переповнює очікування; зовсім інакше було б, якби там з'явився баран, орел чи змія. Рай є першим садом, фотосинтезом, прямим накопиченням світла.
Кущеві коки на високогір'ях Нового Світу також віддають шану. Листя коки приносять у жертву та жують під час святкувань. Малих богів створюють із великою щокою, мовляв, вони також насолоджуються дивовижним зіллям. Те, що боги приносять рослини, як Афіна Паллада — оливкове дерево, є приписуванням через інверсію. Точнішим видається уявлення, що боги або виростають, як Брахма з лотоса або як Лакшмі, богиня достатку, у своїй квітці й пливуть геть.
Коли ми сьогодні розглядаємо цей процес, то насамперед нас цікавить хімізм, а з другого боку — його фізичний вплив. Речовини, про чию детальну структуру раніше знали небагато та чиї властивості сприймалися скоріше як «чесноти» рослин, не діють безпосередньо на наші клітини, а вступають своїми молекулами у нові сполуки. Вони утворюють ланцюжки та кільця з абераціями, створити які тіло саме по собі неспроможне. Те саме стосується й сприйняття. Воно запліднюється образами, яких не створила б жодна думка і жодна фантазія.
Для нашого огляду хімізм є модусом «переходу», а психе є органом для «входження».
Так само, як західне лікарське мистецтво відділило в маковому молочці ейдетичний[326] вплив на користь гіпнотичного, воно вилучило з листя коки той потік ощасливлення, який здавався індіанцям даром божим. Був ізольований знеболювальний вплив, своєрідне замороження. У цьому нейтральному холоді більше не існує ні болю, ні насолоди.
Наркотики також слідують моді; вони утворюють субстанційний відповідник духовних змін, які, можливо, залишають лише незначні сліди в історії стилю, але все-таки потрапляють туди. В роки після Першої світової стали казати «gekokst[327]». Як я довідався від Бодо, «сніг» нюхали в невеликих кількостях, щоб залишатися бадьорим і мати кращу концентрацію. В цьому плані промисловість уже розробила дієвіші та менш шкідливі засоби, які масово вживали під час Другої світової, а також після неї. Шкоду, якої зазнають індіанці від десятиліть жування листя коки, можна порівняти з впливом сарідону[328]. Оті жовті піґулки мали врівноважувати настрій та підвищувати концентрацію під час делікатних видів ручної роботи. Засіб, «який впливає на нерви».
І навіть там, де його небезпечність є нагальною, «сніг» нейтралізує. Тією мірою, якою до свідомості припливають духовні розкоші, наростає знемога. Сп'яніння призводить не лише до тілесного заціпеніння, але також до закостеніння думок та їхньої мобільності. Все це підвищує усвідомлення духовної сили та незворушну зневагу до ефекту. Полководець ще має свої резерви цілковито у власних руках — Бенедек[329], ще охоплений ейфорією, під Кеніґґретцем[330]: «Чи випустимо ми їх?»
Одне слово, тут не йдеться про переваги духовного плану. Це просто відчуття віддзеркалення, при якому воля й уява помічають, що у видимому світі щось відбувається. Тож самість тримає нерухомими обидві руки на бильцях трону. Таким чином, кожен стає «Лукуллом, коли розділяє з Лукуллом трапезу[331]». Але для Лукулла все це буденність.
326
328
329
331