Ще лячнішим за ув’язнення в казематі для автора «Сповіді» бути замурованим усередині піраміди, в якій закам'янів невблаганний та неминучий тріумф часу. Там чигають ящірки з гострими зубами, як вічні охоронці, а особливо жахний крокодил. І він там завжди; його раптова поява, його подоба, що стала видимою, нагадує про повідомлення мандрівників, які нібито бачили, як той крокодил пробивався нагору крізь засохлий нільський намул.
Насичений опис цієї жахливої з'яви у знаменитих пасажах «Сповіді» захоплював цілі покоління читачів. Він досі звучить як меандровий виливок: «Я зненацька наштовхувався на Ісіду та Осіріса; вони казали, що мій вчинок змусив здригнутися ібіса й крокодила. Упродовж тисяч років я був похований у кам'яних могилах разом із муміями та сфінксами, у вузьких залах у серці вічних пірамід. Збитий з пантелику і вкритий огидним слизом, я лежав серед очерету та нільського мулу. Крокодил обдаровував мене отруйними поцілунками. Ця клята тварюка завдавала мені більших мук, ніж усе решта. Я був примушений жити разом з тим крокодилом, і (як майже повсюдно траплялося в моїх снах) це тривало століттями. Іноді мені вдавалося втекти, і тоді я опинявся в китайських будинках з бамбуковими столами і лавками. Нараз ніжки цих столів і лавок оживали. Мерзенна крокодиляча голова зі зловісними очима позирала на мене, розмножившись у тисячі подоб, а я, охоплений відразою й заціпенінням, заклякав на місці[356]».
Ці картини підводять до автоматизму руху та заціпеніння, яким позначений опійний сон. І хоча відбувається щось нескінченне, у всьому цьому немає просування в часі. Поступово сновидець починає це відчувати, що збурює самі основи його сприйняття, так ніби щось гальмує його у леті зі швидкістю світла. Млинове жорно, з якого скрапують образи, не рухається в часі.
У ті роки палеонтологія ще майже не народилася, бо інакше де Квінсі у з'яві жахливої ящірки помітив би динозавра — як праящірку, що мільйони років була скована у вапні й шифері й вивільнилася аж тепер. Такі прискорення створюють надзвичайну віддачу. Все це відчувала й Аннетте фон Дросте-Гюльзгоф, адже, як надсензитивна, вона не потребувала для цього жодного опію. Так, у «Мергельному родовищі» вона пише:
Де Квінсі (1785–1859) народився раніше знаменитої вестфалійки (1797–1848), але пережив її. Проте «Мергельне родовище» було написане на двадцять років пізніше, ніж «Сповідь», і в цей час палеонтологія вже позбулася своїх дитячих хвороб. Якщо я повторюю, що, серед іншого, динозаври принаймні частково завдячують де Квінсі своїм воскресінням, то це сказано не просто між іншим.
Знання — то більше, ніж наука. Знання через дисципліни набуває своєї форми. Повернімося знову до теми присутності й відсутності. Коли молоток геолога вивільняє з шиферу іхтіозавра, то стає присутньою тварина, або її мумія, або принаймні її відбиток. Ця присутність завжди була можливою, навіть у часи Шойхцера[357], коли такі знахідки трактували як релікти часів великого потопу.
Аж тут з'являється те нове, що передує науці й навіть самому знанню: видимий ерос, який знищує час тим, що пронизує його. Він прикликає до присутнього відсутнє. Ця відсутність, хай скільки вона тривала, не виникла завдяки часу. Час — це не більше ніж форма відсутності.
Спогад про цю істоту був стертий на мільйони років. Ерос спричинив воскресіння істоти — або принаймні її найважливішої, її платонічної частини. Якби незалежно від цього процесу був би знайдений живий динозавр, наприклад у тропічному пралісі або на Марсі, тоді порівняно з духовним відродженням це був би простий курйоз.
Отже, часткове воскресіння є своєрідним прикликанням на великій арені уяви. І все ж таки це лише швидкоплинний відбиток, подоба містерії. Лише наближення.
Відбитком, подобою є також і піраміди, всередині яких де Квінсі у вигляді мумії потерпав від мук часу без сподівання на порятунок. Саме там все було у затінку царства, де дух найбільше переймається проблемою воскресіння.
356
Ледь змінена Ернстом Юнґером цитата зі «Сповіді» де Квінсі подається в українському перекладі Гєника Бєлякова, всі незначні зміни перекладу зроблено відповідно до німецького оригіналу.
357