Окрім того випалені на посудинах назви почасти позначали речовини, яких уже не вживали і які більше не з'являлися у рецептах. Наприклад, Extractum Cannabis в європейських аптеках був рідкісним гостем, тоді як на Сході ще досі вважається лікувальним. Цей екстракт добувають, скручуючи листя коноплі на килимках у трубочку й віддряпуючи з них залишки, або ж коли чоловіки ходять по полю розквітлої коноплі у шкіряних фартухах, на який налипають смолисті виділення рослин. У нас конопляні піґулки й настоянки вважалися дієвим засобом проти безсоння, меланхолії й депресії; разом із опієм їх вживали як психотропні засоби.
У кожній аптеці був свій «гном», своєрідний фактотум, який працював кур'єром та виконував окрім, того різну грубу роботу. Очевидно, саме він свого часу перетяг нагору всі ці посудини й не став себе обтяжувати тим, щоб попередньо їх вимити. Вміст посудин із часом висох, як у камері з муміями, закам’янів, став кристалічним. Деякі речовини навдивовижу довго зберігали свою консистенцію, серед них і екстракт коноплі. Денце покривав шар смоли, забарвлений у темно-зелений пляшковий колір — як то й вказано в посібниках, згідно з якими речовина з часом має забарвитися у сірий колір та послабити свою дію.
Хай там як, а невеличка доза навряд чи могла зашкодити; якісь сліди речовини мали б ще залишатися в цій пасті. Зі мною стався типовий випадок перевищення компетенції, оскільки я прихопив не лише посудину, але й її вміст. Мій батько точно не схвалив би такого, але я мав від нього ще й інші таємниці.
Для мого батька сп'яніння було неприємним. Як може в одній голові поєднатися пристрасть до музики Моцарта і раціональний погляд на довкілля та його проблеми? Як це поєднується з гострим, ба навіть проникливим інтелектом? Я часто ставив собі таке запитання. У всякому разі, спільний знаменник лежить тут доволі глибоко. Все це свідчило на користь Моцарта, але й також на користь батька. Радісним я бачив його всього два чи три рази, і то це було майже непомітно. Він запалював сигарету й робив декілька затяжок. Йому подобалися складні проблеми, але, як і в шахах, вони мусили мати розв'язок. Проникнення ірраціональних елементів та ідей лякало його. Ексцеси були йому огидні, як загалом усе непередбачуване. З великої маси він вибирав лише одну математичну деталь, аби нею задовольнитися: так, з усіх операцій Першої світової війни, які здавалися йому надто заплутаними, він обрав лише Ютландську битву[393]. Як і всі аптекарі, він мав неприємний досвід з морфіністами. Про таке ми з ним не розмовляли.
Отже, та паста, як я вже казав, була темно-зеленого кольору, схожого на колір ялинових гілок у засніженому лісі. У мене не було при собі ні лопаточки, ні ножа, тож я взяв зубну щітку й устромив у цю масу її целулоїдну ручку, що була прозоро-рожевого кольору, як дитячий смоктунець. На ручці залишилася дещиця смоли, це була в'язка субстанція, яку я згриз зубами. Можливо, цю посудину занесли на горище не так давно, як я спершу гадав.
Тепер я зміг змінити свій стан, я ніби піднісся над підлогою. Протягом дня мені часто здавалося, ніби я ступаю по битому склу: все було сірим, гострим, сповненим дисонансів. Але весь час зберігалася надія, що до цього ще щось додасться, замкнеться коло, все переплавиться воєдино — і не так через напруження, як через споглядання. Прикладом тут послужило читання.
Уже й не пригадаю, яку саме історію з тієї великої книжки я почав чи продовжив читати, — назва випала у мене з пам'яті, хоча мотив ще прозирає. Більш або менш чітко він виринає знову й знову в оповідях, де йдеться про майже безмежну розтяжність часу. Маги охоче засвідчують своє мистецтво, демонструючи вже в наші дні «Чудо мангового дерева[394]». У фільмах можна бачити, як вони сидять, не поворухнувши й пальцем. У казці їм достатньо діжки з водою; вони змушують султана, до якого прийшли в гості, занурити туди голову. Той чує шумовиння, так ніби його занурили в море, по дну якого він починає свою подорож, що приводить його до далекого берега. Там він у вигляді жебрака заходить до міста. Він відшукає мечеть, і так сталося, що якраз перед мечеттю сидить пані й чекає першого, хто туди зайде, адже, як зобов'язує її закон чи обітниця, той має з нею одружитися. Тож чужинця спершу спрямовують у баню, а потім у багатому вбранні ведуть на весільний бенкет. Скориставшись майном пані, він починає займатися торгівлею, народжує з нею дітей, скуповує будинки, сади, рабів і з роками починає обіймати високі посади й одержувати різні почесті. Проте його щастя непостійне; він вплутується в небезпечний ґешефт, утрапляє у в'язницю і має позбутися життя. Його ведуть до місця страти, кат натягає йому на шию зашморг і тягне за нього. Той чує ніби шумовиння прибою, зашморг витягає його з виру. І то не море, а просто діжка, наповнена водою, з якої він витягає голову, а занурився він у ту діжку всього на одну мить.
393