[13] I як не жорстоко це звучить, але відповідь така, що нічого йому за це не світить, анічогісінько, а от якби ті ж самі п’ятнадцять сторінок присвятили Фінляндії, — від цього багатьом була б користь: фіни зраділи б, читачі отримали б задоволення — нарешті, подумали б вони, нарешті надрукували таку змістовну статтю про країну, про яку рідко щось почуєш, нарешті можна почитати про Фінляндію; адже людям до смерті цікаво почути більше про Фінляндію, думаю я, вони цього самі не усвідомлюють, а насправді тільки й мріють про Фінляндію, мріють так само, як я мрію про рідний дім, от лишень дому немає, а Фінляндія є, тому всі, хто мріє про Фінляндію, зовсім не зобов’язані гинути від невтішної туги, адже Фінляндія є на світі; зрештою до мене підходить господар крамниці й каже, що у мене на обличчі читається відчай, а він знає, на якому сайті можна знайти бібліографію статей з журналу «National geographic». Я так і стрепенувся. «Стоп! — кажу. — Який такий сайт? Невже в мережі?» — «Так, — каже він, — у мережі». А я терпіти не можу мережу, бо мережа — це вода, така вода, що, напевно, лиш Сібеліус або смерть можуть бути гірше; мережа — це ж море води, що розливається, там усе тече, а ти борсайся, як хочеш, і чекай, куди тебе винесе, там щомиті все змінюється, інформація в мережі — ніби зграя птахів, вона весь час змінює напрям, причому без усякої витонченості, і не так щоб усе одночасно, як птахи в зграї (забудемо це порівняння, воно нікуди не годиться), проте напрям раз у раз змінюється, і неможливо ступити двічі в один і той самий потік інформації, оскільки зараз він тут, а наступної миті з’являється вже щось інше, а я ненавиджу все, що змінюється щомиті, і не бажаю мати справи з такими речами, тому для мене що шукати, що не шукати — все одно, та власника крамниці не злякали мої слова, він пішов до свого комп’ютера і запитав, що мені треба знайти, я відповів йому, що коли вже він вирішив будь-що спробувати щастя і не боїться пускатися в небезпечне плавання по мережі, то я заздалегідь попереджаю, що не хочу брати на себе провину за його загибель, бо рано чи пізно його поглине безодня, адже так воно й станеться, згадай моє слово; доки ти на суші, — можеш мислити раціонально, та вода повільно, але впевнено підмиє фундамент, на якому ти стоїш, і зрештою він захитається і впаде, тоді, мовляв, ти пошкодуєш, та буде вже пізно, бо ти вже будеш плавати по волі хвиль, і розум твій не втримається на поверхні, і водна стихія його поглине, ну а з іншого боку, сказав я йому, пошукай, якщо хочеш, Фінляндію, та тільки пам’ятай, що я не винен. Фінляндію? — перепитує він. Ну так! — кажу я. — А що в цьому особливого? Йому вдалося влучити в точку. Журнал «National geographic» писав про Фінляндію в серпні 1981 року. Ну, звісно ж писав! Я так і знав. Інакше була б цілковита маячня. Хоча у власника крамниці й не виявилося потрібного номера, я все одно був радий, що він існує, адже це ніби підтверджує той факт, що моя брошура стане в один ряд з іншими текстами про Фінляндію, існують інші тексти, і до них додасться мій, так би мовити, на додаток до ряду, однак треба буде заздалегідь обговорити з фінами умову, що моя брошура у жодному разі не повинна публікуватися в мережі, оскільки ця брошура буде частиною мене, і помістити її в мережу — значить, помістити туди й автора, і тоді я вже не матиму ні хвилини спокою, носитися мені по безкрайому морю на віки вічні, поки хто-небудь не додумається вимкнути всю цю прірву. Та лише кому це під силу? Не уявляю собі, хто до цього додумається. І ось я пішов додому. Та не встиг я засукати рукава мого светра фірми «Марімекко», як задзвонив телефон, це дзвонила Сестра, вона просила мене приїхати до неї в Согн, вона каже, що їй треба мене про щось запитати, а по телефону не можна, я дуже здивувався: що ж це може бути таке, про що не можна запитати по телефону, невже, думаю, вона хоче, щоб ми одружилися, треба ж, як швидко, та я хлопець поступливий, тому, незважаючи на те, що вода піднімається і може трапитися що завгодно, я сідаю в авто і їду до будиночка серед прерій — останнє я додав уже за звичкою, воно так і проситься на язик; взагалі, страшно навіть подумати, як легко деякі речі входять у звичку, і не біда, що я відірвався від роботи, бо вона все одно не рухається з місця, Фінляндія — матеріал, що опирається, це я вже помітив, така вже вона є, Фінляндія, — слизька, як вугор. Фінляндія — це тягар білої людини.
вернуться
«Мені-то яка з цього користь?» (Англ.)