— Так, групенфюрер!
Коли він, клацнувши підборами, повернувся, Мюллер був страшенно вражений: голова начальника районного відділення гестапо була точнісінько така, як у шофера Ганса, — стрижена під скобку; шия дуже довга, але товста; витягнутість якась, а не череп… А йому ж колись подобалась голова Ганса. І він спеціально сідав на заднє сидіння, щоб дивитися на шофера…
…Він доручив ліквідувати сина Ріхарду Шансу. Мюллер тримав «у резерві» не тільки давніх друзів з кріпо — кримінальної поліції Мюнхена, де він починав працювати у двадцятих роках, але й трьох карних злочинців, спеціалістів по нальотах: Ріхарда Шапса, Роберта Грундрегера і Йозефа Руа; він провів їх через четвертий відділ кріпо як спеціальних агентів, що працюють з заарештованими не тільки в камерах, але й на волі, інформуючи РСХА[2] про підготовку злочинів особливо великого масштабу.
…Хлопця вбили неподалік від Одеру; це давало гарантію на повідомлення про героїчну смерть Мюллера-молодшого, який загинув за справу великої Німеччини на фронті боротьби проти більшовицьких вандалів.
(Начальника районного відділення гестапо буде ліквідовано в Кенігсберзі, це зробить Йозеф Руа; інформатора, який написав рапорт про Фріца, а також його трьох найближчих друзів, до яких могла дійти інформація про те, що дозволив, собі син, прибере Грундрегер; сусіда Фріца по парті, Пітера Бенеша, — після того як він вийде з лікарні, де зараз лікується, — знищить Шапс).
«Якщо дитина після п'ятнадцяти років не стала твоїм другом, — сказав собі «Мюллер, — якщо вона не марить батьком, вона чужа тобі; питання крові нехай цікавить Геббельса; висіти на дибі в камері за молодого виродка, який, як виявилося, позбавлений розуму самозахисту — а за новим законом фюрера мене могла ждати саме така доля, — це зрада тієї мрії, якою я живу. Якби Шелленберг дізнався про це, мене вже сьогодні катували б у підвалі. Коли бог хоче покарати людину — він позбавляє її розуму. Бог покарав Фріца. Не я».
…Виходячи з машини біля двоповерхового в червоної цегли будинку, де містилося розвідуправління «Іноземні армії Сходу», Мюллер кивнув Гансу на пластмасову коробочку:
— З'їж бутерброд, синку, добра ковбаса і дуже непоганий шпик, хоч і не з твого улюбленого Магдебурга… Я — ненадовго, можеш не заганяти машину в бомбосховище…
— Добрий день, пане генерал.
— Хайль Гітлер, групенфюрер! — відповів Гелен, виходячи з-за столу назустріч Мюллерові.
Мюллер посміхнувся:
— Ми живемо в такий час, коли надійніше бути яким-небудь лейтенантом і ні в якому разі не групенфюрером, хіба не так?
Гелен знизав плечима:
— Ви — достеменний німець, а тому всі життєві явища намагаєтеся звести до єдиної формули порядку. А він неможливий, бо коли логіка відокремлена від емоцій, починається хаос.
— Не бачу зв'язку, — сказав Мюллер, сідаючи в крісло навпроти Гелена.
— Це комплімент. Якби ви відразу вміли бачити мої зв'язки, то не сидів би я тут, а — в кращому разі — мерз би у бліндажах на Східному фронті.
— Даремно ви вважаєте мене своїм головним ворогом, — відповів Мюллер. — У вас є вороги набагато могутніші за мене, і вам це відомо, але ви чудово знаєте Росію — це ваш найнадійніший гарант, і аж ніяк не зв'язки. Ви все-таки розтлумачте наївному селянинові вашу логічну хитрість.
— Гаразд. — Гелен теж посміхнувся. — Емоції людини — це природжене, логіка — набуте. Коли ці дві іпостасі з'єднуються воєдино, починається робота, приречена на удачу. А ми останні роки живемо немовби розрубані надвоє: емоції промовляють нам одне, а логіка — тобто обов'язок підкорятися вказівкам і виконувати накази — веде нас зовсім в інший бік. Ви згодні?
— Безперечно.
— От бачите… Ви як достеменний німець марно намагаєтесь поєднати несполучне і впадаєте в алогізм, який таїть у собі біду…
— По-перше, я баварець, а не німець. По-друге, я далеко не завжди розбавляю нашу нинішню нелогічну логіку емоціями, — тому, мабуть, і живий поки що. Але я й досі не вбагнув, чого це ви загнули про «достеменного німця»?
— Тому що ви намагаєтесь нав'язати себе, свою манеру мислення співрозмовникові… Не сперечайтесь, я теж не зовсім чистий німець, — домішка пруссака не може не датися взнаки… Ви мислите прямолінійно: якщо групенфюрер чи генерал — значить, в очах ворогів ти справжнісінький злочинець, а лейтенант — всього лише напівсучий син. Так?
— Так.
— Вам, звичайно, гірше, ніж мені. Вас ненавидять і на Сході й на Заході. Що стосується мене, то люта ненависть Кремля певною мірою компенсується жадібним інтересом до мого діла фінансових єврейчиків на Заході, а особливо в Америці.