Марк Аврелій
Наодинці з собою
Роздуми
На шляху до Марка Аврелія
Імператор-філософ — така характеристика віддавна усталилася в європейській культурній традиції за римлянином Марком Аврелієм Антоніном[1]. А втім, кожна історична доба, кожне покоління, кожна суспільна течія, кожен мислитель, які так чи так покликалися на Марка Аврелія, вкладали в цю характеристику своє розуміння — і ці розмаїті погляди на античну постать через призму щоразу іншої ідеологічної програми ледве чи могли дати змогу пильніше до неї приглянутися.
В літературі середньовічної Візантії поганин Марк Аврелій постає обізнаним у багатьох науках мудрецем і сповненим чеснот праведником, якому мало що бракує до навернення в істинну віру, а то й до святості: йому приписують і чудотворство (імператор нібито накликав дощ, коли його військо знемагало від нестачі води), і смерть, ледь не мученицьку (за хронікою Георгія Амартола, його отруїли підступні недоброзичливці); зауважмо, що цей образ мудрого й милосердного владця, майже-християнина, перейняла й давньоруська традиція.
Ренесансна Європа вбачала в Маркові Аврелієві досконалий взірець правителя-гуманіста, чия розсудливість в управлінні державою базується на всебічній освіченості та людинолюбному світогляді. Порівнювали з імператором-філософом і ранньомодерних «просвітлених монархів» — чи не для того передусім, щоб оздобити позолотою «людяності» і «спільного блага» абсолютистське правління й агресивну імперську експансію; парадоксально, але пізніші апологети більш чи менш радикальних демократичних реформ частенько малювали на своєму прапорі того ж таки Марка Аврелія.
Подібно до постаті імператора-філософа, знову й знову конструйованої відповідно до «вимог часу», змінювалося й прочитання славетного твору, з яким в уяві широкого загалу й асоціюється передусім його особа — серії нотаток у дванадцяти книгах, що мають традиційну назву «Роздуми». Арета, архиєпископ Кесарії, в листі, писаному близько 907 р., називає цей твір «вельми пожиточною книгою» — очевидно, пожиточною для спасіння душі; церковний історик Никифор Калліст Ксантопул (XIV ст.) вважає, що «Роздуми» — це письмове напучення синові Коммоду, і цим вписує твір римського імператора у традиційний візантійський жанр «повчань дітям», до якого, між іншим, належить і знамените «Повчання» Володимира Мономаха.
У Західній Європі «Роздуми» вперше видав (разом із латинським перекладом) німецький гуманіст Вільгельм Гольцман (знаний також як Ксиландр) у 1559 р. в Цюріху. Суспільство пізнього Відродження сприйняло «Роздуми» передовсім як збірник коротких настанов на тему людського щастя. Потужний сплеск релігійної свідомості, пов'язаний з Реформацією та Контрреформацією, також наклав відбиток на прочитання Марка Аврелія: ледве чи знайдеться ранньомодерний видавець чи перекладач цього твору, який не долучив би до тексту власних рефлексій щодо тотожності висловлених там ідей із тими, що їх можна знайти в Біблії. Тим-то «Роздуми» стали в один ряд із популярними тоді «духовними щоденниками» та «духовними путівниками». Гляньмо на титули: найдавніший англійський переклад Мерика Казобона зветься «Марк Аврелій Антонін. Його роздуми про самого себе, де трактується про природне щастя людини — в чому воно полягає і якими засобами його досягти»[2]; дещо пізніший, Джеремі Кольєра, — «Імператор Марк Антонін. Його бесіди зі самим собою»[3]; німецький переклад Йогана Адольфа Гофмана має назву «Повчальні роздуми римського імператора Марка Аврелія Антоніна про самого себе»[4]. Цікаво, що в сприйнятті «Роздумів» простежується виразна паралель також із «Думками» Блеза Паскаля; навіть традиційний французький заголовок твору Марка Аврелія — такий самий, як у знаменитих паскалівських рефлексій: «Pensées». Ймовірно, саме ця паралель дала поштовх одній із пізніших версій щодо природи «Роздумів» — мовляв, Марк Аврелій, як і Паскаль, підготував нотатки для створення цілісного морального трактату, який, однак, лишився ненаписаним (або ж не зберігся).
До XIX ст. за твором Марка Аврелія остаточно закріпилася репутація чудового матеріалу для честивих розважань, щедрого джерела духовної розради і невичерпної скарбниці повчальних сентенцій. Про тодішню популярність «Роздумів» свідчить, зокрема, те, що до 1800 р. в Англії повний переклад їх здійснили чотири рази[5], перевидали загалом 84 рази; в Росії ще наприкінці XVIII ст. на так званих «народних картинках» — морально-дидактичних ілюстрованих аркушах — з'являється зображення Марка Аврелія в супроводі цитат із «Роздумів», а століттям пізніше послідовники ідей Льва Толстого поширюють серед селян численні дешеві перевидання і цілого твору, і вибраних уривків із нього.
1
Шістнадцятий імператор Риму народився 26 квітня 121 р. в знатному подружжі Аннія Вера (на той час претора) й Доміції Луцілли. Йому дали ім'я прадіда — Марк Анній Катілій Север. Після смерті батька юнака взяв на виховання дід з боку матері Марк Анній Вер.
Невдовзі Марк наблизився до імператорського двору: Адріан, який був тоді при владі, всиновив його дядька — Тіта Аврелія Фульва Бойонія Арія Антоніна (майбутнього імператора Антоніна Пія), а той, своєю чергою, — Марка.
5 грудня 138 р. Марк Елій Аврелій Вер (таким стало повне ім'я після усиновлення) розпочав свою адміністративну діяльність на посаді квестора. Того ж року його заручено з донькою імператора Антоніна Пія, Фавстиною (одружився з нею в 145 р.). У 139 р. Марк за наполяганням названого батька переселився до імператорських палат; у 140 р. вперше став консулом (згодом ще двічі здобував це звання).
В березні 161 р., після смерті Антоніна Пія, почалося правління імператора Марка Аврелія Антоніна — спочатку спільне з названим братом Луцієм Вером, а від 169 р. — самостійне.
Невдовзі після вступу на престол Маркові Аврелієві довелося вести війну проти Парфії, де в 163—164 р. римляни здобули кілька поважних перемог; в 165 р. на заваді стала пошесть, тож у 166 р. війну довелося завершити — щоправда, на досить вигідних для Риму умовах.
Вже в 167 р. Марк Аврелій очолив нову військову кампанію — проти германських та сарматських племен, що зазіхали на північні кордони імперії. В 175 р. її перший етап закінчився, знову ж таки, вигідним для Риму миром.
Успіхи на півночі затьмарилися заколотом імператорського полководця Авідія Кассія в Сирії. Бунт було придушено, після чого Марк Аврелій дуже милосердно повівся з його учасниками.
В 177 р. почався другий етап війни з германцями, якій поклала край велика перемога римлян у 179 р. Невдовзі після неї, 17 березня 180 р. Марк Аврелій помер у Віндобоні (нині Відень); всупереч традиції дослідники запевняють, що причиною смерті була не отрута, а виразка шлунка.
2
Marcus Aurelius Antoninus. His Meditations concerning himselfe, treating of a Natural Man's Happinesse, wherein it consisteth, and of the Means to attain unto it. Translated out of the original Greeke with Notes by Meric Casaubon B. D. London, 1634. Тут і далі відомості з історії англійських перекладів Марка Аврелія запозичено із видання: Marcus Aurelius. Edited and translated by C. R. Haines. Harvard, Massachussets — London, 1999, c. xiv-xx.
3
The Emperor Marcus Antoninus. His Conversations with Himself. Translated into English by Jeremy Collier M. A. London, 1701.
4
Des römischen Kaysers Marcus Aurelius Antoninus erbauliche Betrachtungen über sich selbst, aus dem Griechischen übersetzt und nebst kurtzen Anmerkungen auch mit seinem Leben vermehrt. Hamburg, 1725.
5
Див. два згадані вже переклади, а також: The Meditations of the Emperor Marcus Aurelius Antoninus. Newly translated from Greek with notes [by James Moor and Thomas Hutcheson]. Glasgow, 1742; The Meditations of the Emperor Marcus Aurelius Antoninus. A New Translation from the Greek Original, with notes, by R. Graves, M. A., Rector of Claverton, Somerset. Bath, 1792.