Выбрать главу

Не зайвим буде нагадати, що у радянські часи слідство проти творчої інтелігенції, звинувачуваної у підривній антирадянській діяльності, вело винятково КДБ. Під контролем цієї горезвісної структури проходило і слідство, і судові процеси, які, як правило, були закритими. Самостійний вибір підсудним захисника був ніби нормою, але допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених.

Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката". [10] Про це свідчить і дружина Василя Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного - нехтуючи професійною етикою і честю, Віктор Медведчук взявся "захищати" поета, незважаючи на висловлену недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення.

Як свідчить "Хроника текущих событий", відомий правозахисний журнал, що видавався "Самвидавом" у Москві, "адвокат (В.Медведчук. - Д.Ч.) в своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи в 1979-1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму, крім цього, він переніс тяжку операцію шлунка".

Впадає у вічі фраза захисника "Всі злочини Стуса заслуговують покарання". Тим самим адвокат не захищає, а навпаки - наперед звинувачує свого підзахисного; тобто він фактично виступає у ролі помічника прокурора. Хіба це припустиме для адвоката? Адже адвокат на те і є, щоб захищати навіть найостаннішого злочинця. А які ж злочини, що заслуговують, за словами В.Медведчука, "покарання", скоїв Василь Стус? Творив щирі і правдиві вірші, якими тепер пишається Україна, писав листи до академіка Андрія Сахарова - видатного вченого і правозахисника, совісті російського народу; Петра Григоренка - такої ж видатної постаті в усьому правозахисному русі радянських часів; став на захист несправедливо переслідуваного письменника Миколи Горбаля, якого вже в 1994 році було обрано народним депутатом України. Чи читав ці вірші і листи у 1980 році адвокат В.Медведчук? Якщо читав (адже не міг не читати матеріалів справи), то чому не став на захист поета, яким гордився б будь-який народ? До речі, у 1985 році міжнародні авторитети, зокрема Генріх Бель. висунули кандидатуру Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, однак смерть поета перешкодила цьому - Нобелівський комітет нагороджує лише живих. ІЩо злочинного юрист В.Медведчук побачив у листах Василя Стуса до А.Сахарова, Л.Лук'яненка, П.Григоренка? Який злочин В.Медведчук вгледів у листі в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні письменника Миколи Горбаля? І після цього всього можна твердити, що В.Медведчук займався правозахисною діяльністю? Фраза захисника про те, що В.Стус "виконував норму", виглядає як насмішка. Гордість України, замість того, щоб творити і примножувати її славу, змусили "виконувати норми" на одній із взуттєвих фабрик Києва, і то, на думку адвоката В.Медведчука, заслуговує на увагу суду! А чи не виглядає це на відвертий цинізм і глум над поетом?

На тлі явно не захисної функції В.Медведчука разючим контрастом виступають свідчення у справі Михайлини Коцюбинської і Світлани Кириченко - обидві мужньо стали на захист поета. Особливо громадянською і мужньою проявила себе С.Кириченко. На початку допиту вона звернулась до суду: "Прошу суд запитати у Василя Стуса, чи визнає він цей судовий процес законним?" На що Василь відповів: "Не визнаю!" - "У такому випадку і я відмовляюся брати участь у цьому процесі".

У відповідь на вимоги прокурора притягнути до кримінальної відповідальності за відмову від надання свідчень і на аналогічні погрози судді Світлана Кириченко відповіла: "Я буду давати покази на тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних".

вернуться

[10] Сверстюк Євген. Одвічний сценарій // Українське слово. - 2000. - 26 травня.