Що робити у цій ситуації? Миритися з черговим непотребом на найвищій державній посаді і знову забороняти Василя Стуса?
Політичний бізнесмен
Я - за заборону комерційної діяльності депутатів.
Віктор Медведчук [16]
За останній рік я сплатив податків більше, ніж на мільйон гривень.
Віктор Медведчук [17]
Про особливості свого бізнесу Віктор Медведчук дуже не любить говорити. Він не розповідає, з чого і як починав бізнесувати, які саме фірми створив, чим вони займаються, яку користь приносять суспільству і на чому так раптово розбагатів. Усе приховано комерційними таємницями. Мабуть, Віктор Володимирович керується відомим правилом: "Можна розповідати про все, крім походження перших мільйонів".
Однак московська газета "Версия" у номері за 6 червня 2000 року дещо відкрила завісу таємничості щодо бізнесу нерозлучної пари - Суркіса-Медведчука. У статті "Динамо" в законе. Что под футболкой у владельца киевского клуба" чи не вперше подано систематизований виклад бізнесової діяльності Г.Суркіса і В.Медведчука. Взявши за основу цю публікацію та доповнивши її даними з інших джерел, можна схематично відтворити їх бізнесовий шлях.
Якщо Г.Суркіс свою підприємницьку діяльність розпочав у 1992 році в будуправлінні Київського міськвиконкому, приватизувавши багатоповерхову споруду на Пилипівському провулку столиці, то В.Медведчук почав бізнес у юридичному напрямку. Майже в цей час він створює фірму з дуже гучною назвою "Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем". Вона проходить державну реєстрацію, а засновниками виступають: одна юридична особа - адвокатська контора "Бен-Ісраель і К°", розташована за адресою: 24, Єрусалимська вулиця, п.с. 4880, Хайфа 331048, Ізраїль, а також ряд фізичних осіб - громадян України: Медведчук Віктор Володимирович, Суркіс Григорій Рахмільович, Після виходу знаменитого кучмівського декрету про трасти 17 січня 1996 року Г.Суркіс змінив своє батьківство і став "Михайловичем", що, до речі, викликало різку критику представників єврейської громадськості Києва. [18] Суркіс Ігор Рахмільович (молодший брат Григорія), Згурський Валентин Арсентійович (колишній голова Київської міської ради, у віданні якого перебувало ремонтно-будівельне управління, в якому начальником постачання працював Г.Суркіс), Карпенко Юрій Михайлович, Губський Богдан Володимирович (генеральний директор концерну Славутич", народний депутат України чотирнадцятого скликання від СДПУ(о), під №9 у списку), Лях Юрій Іванович (колишній комсомольський функціонер, а тепер голова правління Українського кредитного банку, співзасновниками якого є Г.Суркіс і В.Медведчук). З легкої руки Г.Суркіса ця компанія отримала назву "чудесної сімки".
Але не приватизоване ремонтно-будівельне управління й адвокатська компанія заклали основу фінансової імперії. Як "повідомляє московська газета "Версия", на початку 90-х років
"наш "приватизатор", використовуючи родинні зв'язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі "Берлі менеджмент" і "Ньюпорт менеджмент", багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ "Національний інвестиційний фонд "Омета XXI століття". Збоку ця структура виглядала, як гроно бананів: "Омета-траст", "Омета-інвест" і навіть "Омета-прайвіт". Серед засновників "Омети" фігурує вже згадувана Міжнародна адвокатська компанія "Бі-Ай-Ем".
Чи не найприбутковішою справою в цей- час була торгівля нафтопродуктами. Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж "Версией"
"серед компаньйонів існував чіткий розподіл обов 'язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший і Суркіс-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через, кримінальних "авторитетів". Згурський через свої старі зв'язки забезпечував їх реалізацію, Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а Лях здобував кредити і т.д.".
Компаньйони вирішили скористатися моментом і випустили цінні папери "Омети XXI століття". На початку 93-го почалася підписка на акції "Омети" по номіналу 1000 карбованців. Спочатку акції продавали по 1250 крб., а через місяць - майже по дві тисячі. Таким чином, фонд залучив 12 тисяч вкладників, які, купивши акції, фактично передали фонду майже півмільярда карбованців, на ті часи досить поважну суму. Далі все йшло за класичним прикладом фінансових пірамід. Вже на початку 1995 року акціонерів повідомили, що очікуваних дивідендів за 1994 рік не буде. Розгнівані і обмануті вкладники кинулися продавати свої акції, але їх ніхто не купував. Скупку цієї макулатури розпочали лише наприкінці 1996 року по ціні… 2 копійки за акцію. Якщо прості і наївні акціонери від придбання акцій "Омети" зазнали непоправних втрат то власники фірми отримали чудовий стартовий капітал і, звичайно ж, вміло використали його для розвитку власного бізнесу.