Отже, для того, щоб Віктор Медведчук став студентом, потрібен був аж якийсь спеціальний дозвіл Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. Цілком зрозуміло, що цей загадковий дозвіл молодий сортувальник другого класу призалізничного поштамту аж ніяк самотужки не міг здобути.
Таким чином, найголовнішим фактором при вступі В.Медведчука'"' в університет стали "дозвіл міністерства" і якась міфічна "рекомендація на навчання" - про це сам Віктор Володимирович пише у своїй скарзі на ім'я першого заступника міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР від 5 липня 1975 року. Хто саме дав таку рекомендацію, В.Медведчук не уточнює - він лише стверджує, що неодноразово нагороджувався грамотами комсомолу та "органів МВС". Однак з матеріалів кримінальної справи №15-100, порушеної у 1973 році проти групи осіб, у тому числі і В.Медведчука, випливає, що рекомендація, очевидно, була міліцейська.
"Обвинувачувані В.Медведчук та І.Яковенко, - писав 19 листопада 1974 року старший слідчий прокуратури м.Києва В.Мельник, - з перших днів вступу в члени ВЛКСМ виявили великий інтерес до громадської роботи. Багато працювали в загонах "Юних дзержинців", [3] в комсомольських оперативних загонах ДНД [4] м.Києва. Медведчук і Яковенко, крім цього, приділяли багато часу роботі громадського помічника міліції по лінії кримінального розшуку".
Треба думати, В.Мельник знав, що писав. До того ж ці слова підтверджуються власноручними письмовими свідченнями самого В.Медведчука про його нагородження грамотами комсомолу й органів МВС та надання рекомендації на Навчання в КДУ на юридичний факультет.
Чи не дивні справи? У 1971 році В.Медведчука навіть не допускають до вступних іспитів у Вищу школу міліції, а вже наступного року йому через міністерство персонально видають спеціальний дозвіл на зарахування "понад план студентом 1 курсу". За що? За які такі заслуги і перед ким?
Отже, в роки навчання у школі Віктор Медведчук був "юним дзержинцем" - добровільним помічником міліції, згодом став членом комсомольського оперзагону. А влаштувавшись сортувальником на призалізничному поштамті у Києві, він за сумісництвом продовжував співпрацювати з "органами МВС", навіть отримував нагороди, за що йому дали рекомендацію для навчання не по лінії поштового зв'язку, а чисто у правоохоронному напрямі.
Виникає цікаве запитання: чи знало тодішнє керівництво Київського призалізничного поштамту і колеги по роботі, що сортувальник В.Медведчук за сумісництвом ще й трудиться "помічником міліції по лінії кримінального розшуку"?
Якщо взяти до уваги те, що таких посад, як "громадський помічник міліції по лінії кримінального розшуку" і "позаштатний працівник міліції" жодним штатним розкладом не передбачено, і те, що ні в радянські часи, ні тепер подібні речі широко не афішуються, то напрошується висновок: таке співробітництво мусило носити прихований характер, тобто було таємним. А таких співробітників у народі називають "тайняками" або якось по-іншому.
Цілком очевидно, що таємна співпраця з міліцією була досить продуктивною - інакше б рекомендації для навчання на юридичному факультеті та ще й столичного університету, до того ж особі, батько якої тодішньою радянською владою вважався тяжким державним злочинцем і був засуджений на тривале ув'язнення і заслання до Сибіру, просто так не дали б.
Якщо брати за великим рахунком, то жодна спецслужба світу не обходиться без таємних співробітників, але в жодній країні, серед жодного народу вони чомусь ніколи не користувалися повагою.
Батько Віктора Медведчука помер 13 березня 1981-го, мати - 15 січня 1980 року. Обоє поховані в селі Борова Фастівського району Київської області. Але їх поховання відбулися у різних боках цвинтаря, хоча біля огородженої могили матері, яка померла першою, ще й тепер достатньо місця для кількох поховань. Ця обставина не узгоджується із загальноприйнятими українськими народними традиціями і є досить загадковою. На прямокутних надмогильних плитах Володимира Нестеровича і Фаїни Григорівни Медведчуків відсутні хрести та їх зображення.