А що, може, не одгадав? ()
о. Так, угадав!.. Я — той нещасний Петро, якому Наталка припiвала сю пiсню, якого вона любила i обiщала до смертi не забути, а тепер…
а. Що ж тепер? Iще ми нiчого не знаємо, може, i не її засватали.
о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив менi, що ти їх родич, чи не можна тобi довiдаться о сватаннi Наталки? Нехай буду знати свою долю.
а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз пiду i все розвiдаю. Та скажи менi, чи говорити Наталцi, що ти тут?
о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалi. Нащо їй вспоминати об тiм, якого так легко забула!
а. Стережись, Петре, нарiкати на Наталку. Скiлько я знаю її, то вона не од того iде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. ( .)
()Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бiдний був тогдi i любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим пóтом копiйку, спiшив, щоб багатому Терпиловi показатись годним його дочки; но вмiсто багатого батька найшов мать i дочку в бiдностi i без помощi. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опiзнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема нi в чiм удачi. Правду в тiй пiснi сказано, що сосiдовi все удається, всi його люблять, всi до його липнуть, а другому все як одрiзано. (.)
№ 15
Во время пения выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.
и.
й. Ти, небоже, i спiвака добрий.
о. Не так, щоб дуже — от аби-то.
й. Скажи ж менi, вiдкiль ти iдеш, куда i що ти за чоловiк?
о. Я собi бурлака; шукаю роботи по всiх усюдах i тепер iду в Полтаву.
й. Де ж ти бував, що ти видав i що чував?
о. Довго буде все розказовати. Був я i у моря; був на Дону, був на лiнiї, заходив i в Харков.
й. I в Харковi був? Лепський то десь город?
о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.
й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?
о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з’їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.
й. На комедiю () Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?
о. I не раз бачив. Се таке диво — як побачиш раз, то i вдруге схочеться.
Те же и.
й. Що ти тут, старосто мiй, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?
й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю[8] i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.
й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (.) Продолжай, вашець…
о. На комедiї однi виходять — поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть — те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б’ються, стрiляються, колються i умирають.
й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..
й. Они не убиваються i не умирають — теє-то як його — настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!
й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?
й. Не лицемiрство, а лицедiйство.
й. Ну, ну! Лицедiйство…
о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько[9].
й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.
о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.
й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.
о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея[10] на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.
й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена — теє-то як його — Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи[11] за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога i вас.
й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
о. Там i Iскру[12] почитують.
й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не єму принадлежал во врем’я сраженiя при Полтавi.
о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
8
Йдеться про водевіль російського письменника і театрального діяча Олександра Олександровича Шаховського (1777-1846) «Казак-стихотворец», що виставлявся в Москві і Петербурзі (1812). Водевіль мав певний успіх завдяки патріотичній темі, жвавості дії, українським пісням. Проте українська громадськість негативно оцінила твір, зокрема надуманість сюжетних колізій, незнання українського життя. Був показаний водевіль і в Харкові (1816) та Полтаві (1817). Українські глядачі й критика негативно поставились до п’єси, до каліченої української мови. В журналі «Украинский вестник» (1817, № 2) з’явилась рецензія, що різко виступала проти перекрученого змалювання О. Шаховським українського життя, побуту, мови. Настрої української громадськості і відтворив І. П. Котляревський у репліках дійових осіб п’єси.
10
Кочубей Василь Леонтійович (1640-1708) — генеральний суддя Лівобережної України. Разом з Іскрою зробив спробу розкрити зрадницьку діяльність Мазепи, проте, обмовлений ним перед Петром І, був страчений.
11
Мазепа Іван Степанович (1644-1709) — гетьман Лівобережної України, зрадник українського народу. В 1708 р. перейшов на бік Швеції, а після Полтавської битви втік до Туреччини.
12
Іскра Іван Іванович (?-1708) — полтавський полковник; разом з Кочубеєм намагався викрити зраду Мазепи, але був страчений.