Мама в себе також варит студинец. Він не на вечерю, а на завтра, на Різдво, але то така страва, шо ’ї тре зварити наперед, насипати в миски й лишити, аби за ніч ймилоси. Лиш так то може бути на завтра готовим. То мама студинец варила в себе, аби нині в бабиній хаті й духу мнісного не було чюти. Бо студинец варитси з головизнини, туда мечєси купу шкірок від солонини, бо від тих шкірок студинец добре ловитси. Але в сам студинец ті шкірки мама не дайе. Вна накладає віночьком у миску файного мнєска, а тогди засипає юшков, проціджуючи через марлю, аби в мисках віглідало файно, аби студинец був чєстенький, без масти. А шо буде смачно, то й мови нема.
Я дуже чекаю того студенцу.
Шкірки тоже гет не вімітуютси[13]. Їх потому по свєтах з’їдає дідо. Баба хоть каже, шо дідо її фист нервує, але видко вна таки щінує[14] їго, бо не раз, як є икас їда, особливо якшо вчєрашна чи передчєрашна, і я її нахожу й хочу з’їсти, то баба каже, аби не їв, шо то дідо з’їст.
Тато враз каже, шо вчєрашний боршь найліпший. То, видко, так вся їда шє ліпшя, як трохи постоїт, і тогди баба найліпшю віддайе дідови.
Але студинец мені й свіжий вдайеси. Я би міг їсти й не застилий, а сербав би юшку з мнєсом, як зупу. Але це нині точно не війде, то на завтра. Нині студинцу навіть мама не даст. Навіть свіжих шкірок не покушію, бо то задуже скоромне, мнісне.
Ниніка мемо їсти пшеницу.
Я вже почєв гонити макогоном той мак по макітри. Пшеницу я тоже люб’ю, але не свіжу, а таку, як буде по свєтах. То як дідо їст по свєтах шкірки з студинцу, то я їм пшеницу. Нині увечір пшениця буде з маком, медом і горіхами. Можна лишку з’їсти, але не знати як наїдатиси нев не буду. Ти й то нихто не застав’єє. Доста взєти всего по лишці, а тогди вже їсти кілько хоч пампушків. А по свєтах пшеницу баба мені розварює на молоці. О, тогди пшениця вже май смачнішя. Шє мечу дві лишки цукру і фист добре.
Добре, шо по свєтах дідо має шкірки й баба не віддайе їму шє пшеницу.
Я трохи втер маку, але рука скоро в’єла. Пробував лівов, але то незручно, то коли вуйко Юра шє раз запропонував помочє, то я радо віддав їму макітрю, а сам сів коло вікна візирати, чи шє не йде Илько, бо я би бігме вже йшов колідувати.
— Идеш, Иванку, нині колідувати? — запитав вуйко Юра.
— Йо.
— Сам ци з кимос?
— З Ильком нанашчєним[15].
— Ти й ику коліду мети колідувати?
— «Дивная новина».
— А українских чиго ни колідуєте?
— А це йка?
— Це церковна. А ми колис колідували українских, про УПА, про Бандеру.
— Ага, баба казала, шо ви з вуйком Міхєйлом бандерівці.
— Так? — трохи подивувавси вуйко Юра.
— А бандерівці — то шос нефайне?
— Та чиго нефайне? Файне. Лиш за Союзу, як ти був бандерівцем, то скоро забирали на засланє. Аді як мого ти й бабиного первого брата Петра. Аж у Казахстан віслали.
— А хто такі бандерівці?
— Бандерівці — то українці, які хотє, аби була Україна. Ти й богу дєкувати, є.
Сінешні двері рипнули, і я думав, шо то баба або Илько, але на порозі показавси дідо Андрій.
— Слава Йсу!
— Слава навіки Богу! — відповів вуйко Юра.
Видко, вни два на дворі шє си не виділи. Мо, дідо в стайни кутавси[16].
Вони поздоровкалиси.
— Трохи в гості, Юро? — полегки запитав мій цікавий дідо.
— Та йо, Світий Вечір, ти й, думаю, иду до сестри, ти й з Міхєйлом шє буду.
— Та так, — відповів дідо. — То на Світий Вечір так годитси. Ти давно з дороги віїхав?
— Нині рано, — відказав вуйко.
— А шо дома? Не повертав?
— Повертав, — гірко усміхнувси вуйко. — Але не надовго.
— Е, то баби, — махнув дідо руков.
— Вуйко знає бандерівскі коліди! — втрутивси я, бо ми з вуйком ни договорили, а я вже заінтересувавси, шо то за коліди.
— Та, то файно, — кивнув дідо. — Колис всі такі колідували.
— Але баба казала, шо як був Союз, то колідувати не давали.
— Не давали, — усміхнувси дідо. — Колідували без даваня.
— А шо це й так було без даваня, то можна було вже й бандерівскі колідувати, — додав вуйко.
— А які це коліди? Ану шос заколідуйте… — просив я.
Вуйко вже дотер мак і поклав макітру на стіл, а тоді тихо почєв:
Вуйка підтримав дідо, так шо вни оба вже колідували, аж доки не зайшла баба.
— Гов, а шо ви розбагакалиси, як дєки[17]? Шє ни вечеряли, а вже колідуєте! Ану йди, Андрію, шє внеси води. А ти, Юро, підклади ватру. За свєта наколідуєтеси.