Еммеріх грубо засміявся, а Ралль загаркавив:
— Що там укріплення! Нехай вони тільки прийдуть! Ми їх зустрінемо багнетами!
— Пане полковнику, якщо це не допоможе, то й не зашкодить, — намагався переконати майор свого набагато молодшого начальника.
— Це дурниці! — Ралль скочив і спересердя штовхнув ослінчик. Він нетвердо. стояв на ногах. — Досі я давав змогу янкі відступати. Коли ж вони ще раз прийдуть, ми їх доконаємо. Треба сподіватися, що нарешті прийде і сам Вашінгтон, щоб я взяв його в полон. Гм, але невже цей запеклий бунтівник насмілиться таке зробити? — Від цієї думки кругла, майже без шиї, голова Ралля, з одвислими щоками, почервоніла від злості. — Тепер, — вів він далі, — мої нові контрзаходи гарантують нам повну безпеку. Ви, здається, не помітили, пане майор, що кожного ранку загін з двома гренадерами відходить на південь міста і вартує там до дев’ятої години. Досі він повертався завжди мирно.
— Цілком вірно, — промекав Еммеріх.
Фон Дехов продовжував:
— Але, панове, загін, який ви надсилаєте на південь, складається з вартових, що повинні пильнувати наш північний фланг У разі нападу ми залишаємось напризволяще.
Ралль перебив фон Дехова.
— Та яка там небезпека! Вони не насміляться напасти: ім’я Ралля викликає у них велику повагу. — Він зухвало продовжував далі: — Всю провінцію Джерсі можна тримати в руках єдиним з’єднанням. Коли ж вони, незважаючи на все, прийдуть і їм вдасться взяти мене, то нехай тоді забирають і мій останній екіпаж.
Еммеріх і фон Барделебен глузливе засміялись. Майор фон Дехов пополотнів. Але він не здавався. Незважаючи на все. йому хотілось ще раз спробувати зламати зарозумілість свого начальника.
— Тепер інше, — сказав він стурбовано, — нашим солдатам невистачає обмундирування, і в першу чергу взуття. Їх чоботи в жахливому стані, що в цю пору року є справжньою небезпекою для здоров’я. Ми повинні були нью-йоркському гарнізону…
— Годі! — Ралль крикнув так голосно і розлючено, що задеренчали чашки з кавою, які вносив, затрясшись від переляку, Себіш. — Це безглуздя! Я і мої солдати побіжимо босі по льоду, якщо треба буде, і коли ви, пане майор, не захочете взяти участі в цьому, можете сидіти спокійно.
— Я думав, це мій обов’язок… — Фон Дехов був так схвильований, що не міг говорити далі. Він зробив кілька непевних кроків до софи, на якій лежали безладно накидані плащі і капелюхи.
— На добраніч! На добраніч, панове! — пробурчав він. Оддав честь і, зігнувшись, пішов з кімнати, ніби рушив за своєю власною похоронною процесією.
Еммеріх перезирнувся з фон Барделебеном, потім вони глянули на полковника, який щось обмірковував. Веселий настрій його зіпсувався. Обоє не наважувались вимовити й слова. Раптом Ралль прийняв рішення.
— Барделебен, — закричав він, — є у вас чорнило і перо під рукою? Ви готові? Напишіть листа головнокомандуючому лорду Гоу! — Почавши диктувати, полковник грізно заходив взад і вперед. — Le courier qui prendra cette lettre aves…[34] Hi, ні, — закричав він. — Безглуздя, порвіть цей клаптик! На добраніч, пане капітан!
Коли капітан вийшов і Себіш знову забрався в кухню, Еммеріх зробив спробу розвіяти сумний настрій Ралля.
— Цей тюхтій! — вилаяв він фон Дехова. — Треба було йому під кінець так зіпсувати різдвяне свято! Через цю голодну банду американців, які дезертирують зараз цілими батальйонами! Нещастя і сором, пане полковнику, що ми не можемо перейти Делавер, Новий рік ми б святкували у Філадельфії.
Рот Ралля перекосився, губи затремтіли.
— Найбільше мені хотілося б бути на Новий рік удома, за цим великим солоним болотом. Еммеріх, мені так набридла ця проклята служба тут. Полковник Гаркерт не прийшов, певна річ, хоч я спеціально послав вістового з запрошенням у Нью-Брансуік. Я маю досить доказів і жодного сумніву, що пани англійці хочуть відмежуватися від нашого товариства. Звісно, це зворотний бік медалі! Але для того, щоб вести бої за них, ми їм цілком підходимо. Король Георг не вагався б воювати до останнього гессенця…
— Ще одну чашку кави? — запропонував Еммеріх.
Але замість відповіді Ралль вдався за втіхою до пляшки рому, яку випив не одриваючись.
— А на наші сподівання на королівську щедрість також можна поставити хрест, — пробурчав він. — Я вже не думаю більше про прибавки і підвищення! До того ж повсякчасні неприємності з бюро генерального військового комісара! Постійні скарги і донесення, що в списках на виплату у нас записано більше солдатів, ніж їх призвано на військову службу. Поводяться з тобою, як з шахраєм і злодієм, а ти нічого з цього не маєш…