Сцена була незабутньо яскрава. Леонард Фелпс і Кейт у зеленому парку за містом. Джордж з’явився на алеї саме вчасно, щоб побачити, як вони цілуються.
Спалах люті. Сутичка. Спроба вбити Леонарда Фелпса.
Нові й нові дні, нові кошмари.
Джордж Гілл, ридаючи, прокинувся.
— Містере Гілл, для вас усе приготовлено.
Гілл незграбно підвівся. Зиркнув на себе у високому й непорушному тепер дзеркалі — вигляд він мав анітрохи не молодший від своїх літ. То була страшна помилка. В такому віці брати молоду дружину — все одно що втримати грудочку цукру у воді. Він гидливо приглянувся до свого тіла. Обвислий живіт. Обвисле підборіддя. Забагато сивини на голові й замало енергії у м’язах…
Смагляволиций провів його до другої кімнати.
Джордж Гілл сахнувся:
— Кімната Кейті!
— Ми намагаємось робити бездоганно.
— Її кімната, все достеменно до дрібниці!
Джордж Гілл підписав чек на десять тисяч доларів. Чоловік узяв чек і вийшов.
У кімнаті було тихо й затишно.
Джордж сів і помацав пістолет у кишені. Купа грошви. Тим-то багачі й можуть собі дозволити розкіш «очищувального вбивства». Насильство без насильства. Вбивство без убивання. Джорджеві полегшало. І раптом прийшло заспокоєння. Він втупився в двері. Цієї хвилини він дожидав довгих півроку, і тепер нарешті вона настала. Зараз увійде сюди прегарний робот, маріонетка на дротиках, і тоді…
— Привіт, Джордже.
— Кейті!
Джордж зірвався на ноги.
— Кейті! — видихнув він.
Вона зупинилася на порозі. На ній була звійна зелена сукня, на ногах — виткані золотом сандалі. Іскристе волосся спадало на її шию, очі ясніли блакиттю.
Цілу хвилину Джордж не міг видобути з себе ні слова.
— Ти прекрасна, — нарешті вражено промовив він.
Голос його звучав звільна і якось неприродно.
— А хіба я можу бути інакшою?
— Дай-но я роздивлюсь тебе.
Він невпевнено простяг перед собою руки, як це робить сновида. Серце мляво билося. Він важко рушив до неї, немов долаючи товщу води навколо. Потім обійшов її з усіх боків, ледь доторкнувся.
— Ти що, не надивився на мене за всі ці роки?
— Таки не надивився, — відповів він, і очі його наповнилися слізьми.
— То про що ж ти збирався поговорити зі мною?
— Дай мені час, ради Бога, почекай трошки.
Він сів і приклав до грудей тремтячі руки. Примружився.
— Це неймовірно. Наче ще одне видиво. Як вони тебе такою зробили?
— Нам заборонено про це говорити, щоб не порушувати ілюзії.
— Це якісь чари.
— Це наука.
Доторк її був теплий. Нігті на пальцях у неї вилискували, мов перламутр. Ніяких швів, ніякого ґанджу. Він дивився на неї і пригадував слова з «Пісні над піснями»,[48] яку вони читали вдвох у ті давні добрі часи. Ти прекрасна, моя люба. Ти прекрасна! Очі твої — голубки за твоїм покривалом. Твої губи — немов кармазинова стьожка, і твоя бесіда мила. Твої перса, як двоє оленяток-близнят, що серед лілей пасуться. Жодної вади нема в тобі.
— Джордже!
— Що? — Очі його були склисті.
Йому закортіло поцілувати її в уста.
— Мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат мов запах з Лівану.
— Джордже!
Оглушливий гул у вухах. Уся кімната йде обертом.
— Зараз, зараз, хвилиночку.
Він стріпнув головою, відганяючи той гул.
— Які бо гарні твої ноги у сандалях, о князівно! Круглота твоїх стегон мов намисто, руками мистецькими виточена.
— І як вони це зробили? — вихопилось у нього. — І так швидко!
За дев’ять годин, поки він спав. Перетоплене золото, найтонші годинникові пружини, діаманти, блистки, сухозлотиця, розкішні рубіни, рідке срібло, мідні нитки? А які це металеві комахи випряли її волосся? Розтопили жовтий вогонь і потім остудили?..
— Слухай, коли ти й далі так поводитимешся, я піду, — сказала вона.
— О ні, не йди!
— Тоді ближче до діла, — холодно промовила вона. — Ти хотів поговорити зі мною про Леонарда.
— Дай мені хвилинку, поки я оговтаюсь.
— Ні, зараз, — наполягала вона.
Гнів у ньому не знати де й подівся, розвіявся від самої її появи. Він почувався хлопчиськом з брудними думками.
— Чого ти хотів побачитись зі мною? — суворо запитала вона.
— Ради Бога!
— Ти мусиш сказати. Це через Леонарда, так? Ти ж знаєш, що ми з ним кохаємось.
— Кейт, перестань! — Він заткнув пальцями вуха.
Вона невблаганно провадила своє:
— Ти знаєш, що я тепер весь час із ним. Ми вдвох об’їздили всі ті місця, де колись я бувала з тобою. Пригадуєш ту галявину на Монте-Верде? Ми були там удвох минулого тижня. А місяць тому ми з ним літали в Афіни, взяли з собою ящик шампанського…
48
«Пісня над піснями» (інші назви — Книга Пісні Пісень Соломона, Книга Пісень) — книга Старого Заповіту, що приписується цареві Соломону і є збіркою любовних гімнів, які розкривають взаємні почуття Соломона й Суламіти і вихваляють красу одне одного.