[Тут кінчається незаймана частина рукопису. Як вдалося зрозуміти з окремих рядків, які ще можна було розібрати, далі все відбувалося так. Через кілька днів Гумберт Гумберт викрадає бабусю у господарки дому і, всадивши її на раму велосипеда, прямує з нею до П’ємонту. Спочатку влаштовує в приюті для незаможних перестарілих, де тією ж ніччю оволодіває нею, відкривши, між іншим, що для стариці - це не перший досвід. На світанку наступного дня до стоячого у досвітньому садовому сутінку щасливця підходить молодик сумнівної зовнішності і незворушно питає, чи насправді стариця доводиться Гумбертові бабусею. Занепокоєний Гумберт з’їжджає разом з бабусею з приюту і починає карколомну гонку по шляхах П’ємонту. Вони відвідують Винний Ярмарок у Капеллі, Свято трюфелів у Альбі, беруть участь у дефіле масок у Кальянетто, заїжджають на продаж великої рогатої худоби у Ніцу Монферрато, на конкурс «Прегарна Мірошничка» в Іврею, на змагання з бігу в мішках на честь свята місцевого святого в Кондолі. В кінці цього божевільного кидання по нескінченності краю, який гостинно прийняв його, Гумберт помічає, що його котень уже подавно і незворушно переслідує молодий дослідник у сідлі моторолера «Ламбретта», причому робить це зовсім не криючись. У містечку Інчіза Скапаччіно він відводить Ноніту до мозольного оператора, на хвилинку відскакує купити цигарок, повертається і бачить, що стариця залишила його та втекла з викрадачем. Кілька місяців Гумберт проводить у глибокому відчаї, врешті знаходить зрадницю, вже завсідницю інституту вроди, куди її відвів спокусник. На лиці паркиці немає жодної зморшки, волосся сяє світлою міддю, губи, як свіжа червона квітка. При виді такого падіння Гумберта Гумберта охоплює пекельний жаль і німий відчай. Не видавши слова, він купує дубельтівку і рушає на пошуки злодія. Знаходить недруга в кемпінгу, де той зайнятий видобуванням вогню тертям однієї об другу двох деревинок. Стріляє: один, два, три рази, все мимо, аж поки його не беруть під білі руки два служителі в чорних беретах та шкіряних маринарках. Незабарно арештованого Гумберта Гумберта присуджують до шести місяців ув’язнення за незаконне володіння зброєю та позасезонне полювання.]
1959
«Лаконічний щоденник» уперше вийшов книжкою в 1963 р., назва перейшла до збірки від рубрики, яку письменник із 1959 р. вів у щоквартальному літературному часопису «Іль Beppi». Назва походить від міланської кав’ярні «Beppi», що значить «Кнури», хоча це не означає, що журнал мав відверто так і зватися, хоча і титулований у множині, зауважте, а все ж до титулу був доданий визначений артикль однини, так що, очевидно це кнури, але дещо й не вони, таким от чином. Отже, часопис узяв ім’я від кав’ярні з «плідною» назвою (мабуть, щоб зробити більш плодовитим своє видання), де збирались поети, письменники і засновник журналу Лучано Анческі. Журнал мав ґрунтовні авангардні амбіції і справді, п’ятірка його поетів у подальшому сформувала ядро неоавангардної Групи 63. Умберто Еко почав співпрацювати з цим виданням з 1959 р., як уже сказано, публікуючи сатири на звички і звичаї та пародії на літературні, телевізійні й інші опуси під рубрикою «Лаконічний щоденник». Відтак зі згасанням рубрики часопису від видавництва Мондадорі надійшла пропозиція підготувати збірку до друку самостійним томом. І «Лаконічний щоденник» вийшов у світ і продовжує це робити й досі.
Однак матеріалів було стільки (ще зі студентських літ Еко багато його сатир ходили по руках у списках) і вони так невпинно накопичувались, що нові pastiches і divertissements, пародії і розваги, зібрані вже в новій збірці, в 1992 побачили світ під новою назвою «Другий лаконічний щоденник» (Secondo diario minimo).
У передмові ж до першої збірки письменник сказав: «Тому що така доля пародії: вона ніколи не повинна боятися перебільшувати. Якщо влучає в ціль, то тим робить ніщо інше, як угадує наперед щось таке, що пізніше інші втілюватимуть не сміючись — і не червоніючи —з твердою та пихатою серйозністю».
Як бачимо, в нашому випадку Еко безжально пародіює знамениту «Лоліту» Владіміра Набокова, де, як пригадуємо, «старий» Гумберт Гумберт закохується в юну «німфетку» Лоліту. В Умберто Еко дещо навпаки.
Геннадій Федоров ( Чернігів)
Відкриття Америки[3]
З італійської переклав Андрій Маслюх
ТЕЛМОН. Добрий вечір. На годиннику - 19.00, сьогодні 11 жовтня 1492 року, і ми готуємося вийти на прямий зв’язок з флагманським кораблем експедиції Колумба, яка до 6-ої ранку завтра, 12 жовтня 1492 року, має доправити першого європейського моренавта до берегів нової землі, нової планети, якщо дозволите мені таку метафору... це саме та terra incognita, якою марило стільки астрономів, географів, картографів і мандрівників. Дехто вважає її Індіями, куди таки вдалося дістатися якщо не зі сходу, то з заходу; інші ж припускають, що це взагалі новий континент - велетенський і недосліджений. З цієї миті і впродовж наступної доби наша радіотелевізійна компанія не припинятиме мовлення; ми підтримуватимемо зв’язок із флагманським кораблем, «Санта-Марією», за допомогою встановленої там телекамери, а також із станцією на Канарах, із телецентром Сфорца у Мілані й університетами у Саламанці та Віттенберзі. Біля мене - професор Леонардо да Вінчі, визначний учений і футуролог, який у міру потреби надаватиме необхідні пояснення стосовно технічних особливостей цього надзвичайного починання. Передаю слово тобі, Станьо.