Вразив мене так не новий страх, а радше відрадна зірка надії Надія вродила ся по части під впливом спомину, по части визвало єї те, що бачилось. Пригадали ся мені різні пливучі предмети, що захоплені і викинені Москоштромом вкривали побережє Лофодів. По найбільшій части вони були дивно поколені, порозбивані, покручені, прямо поторощені. Та я тямив добре, що були там деякі річи зовсім не знищені. Ріжницю мож було витолкувати собі лиш тим, що всі знищеві предмети були зовсім захоплювані виром, а иньші попадали в вир в таку пізну пору припливу або, попавши туди як не-будь, поринали так помалу, що, заки досягли дна, наступав приплив чи, як випало, відплив. В кождім разі для мене було се понятне, що вони випливали на верх, не зазнавши такої долі як ті, що не в пору попали в вир, або поринали швидше. Я замітив три важні річи. Перше, се загальне правило, що, чим більший був обєм предмету, тим борше він поринав друге, що з двох предметів рівного обєму, одного в виді кулі, а другого якого не-будь иньшого, перший поринав скорше; трете, що з двох предметів рівного обєму, одного в виді циліндра а другого знов якого-не-будь иньшого, циліндер поринав помалійше. З того часу, як я спасся, я не раз говорив про се з учителем нашого округа. Від него й навчив ся уживати слів "циліндер" і "сфера". Він пояснив мені, — те пояснене впрочім випало мені з голови — чому як раз те, що я запримітив, було природно залежним від форми пливучих предметів. Він витолкував мені теж, чому предмет в виді циліндра, попавши ся в вир, ставив більший опір филям, ніж рівно обємистий предмет иньшої форми[2].
Зайшов між тим иньший досадний факт, що в значній мірі потвердив правдивість моїх дослідів і спонукав меве покористувати ся ними. За кождим оборотом минали ми якусь бочку, пень або кусень щогли, підчас як чимало подібних предметів, що при першім погляді в вир, находили ся наоднім уровени з нами, остало ся тепер високо над нами і, бачилось, лиш трохи змінило своє первістне положенє.
Я не надумував ся довше, що почати. Рішив ся привязати себе цупко до бочівки, якої доси держав ся, відтяти еї від палуби і з нею разом кинути ся в воду. Знаками звернуши на себе увагу брата, я вказав ему на пливучі по при нас бочки і всіми силами старав ся пояснити єму, що маю на мисли. Він зрозумів мабуть врешті мій намір, а все таки, потрясши лиш в розпуці головою, не думав попускати ся верівки. Досягнути єго не було способу, а ждати не було коли. Оттим то, після прикрої внутрішної борби я й здав єго на ласку долі, а себе привязав до бочівки мотузєм, що лучило єї з палубою і, ні хвилі не подумуючись, бовтнув собою в воду. Вийшло те саме, чого й сподівав ся. Кінця догадуєтесь мабуть вже хочби тому, що сам я вам отеє розповідаю і ви, знаючи, як я спас ся, бачите мене перед собою живого. Оповідане закінчу коротко. В годину може після того, як я покинув човен, що тимчасом спустив ся значно низше в вир, завертіло ним нагле три чи чотири рази раз по раз. Він пірнув стрімголов на дно, забравши з собою раз на все, мого коханого брата, в хаос і в піну безодні. Бочка, що я був до неї привязаний, спустила ся була мало що низше як до половини віддаленя між дном а тим місцем, де я вискочив, коли нараз в цілім водовороті наступила велика зміна. Похиленє стін величезної лійки меншало з хвилі на хвилю. Сила водовороту слабшала постепенно. Помалу щезла й піна, щезла веселка, а дно лійки неначе стало піднимати ся в гору. Небо було чисте. Вітер устав. На заході сияв місяць. Я знайшов ся на поверхни океана, біля самого берега Лофодена, саме там де був вир Москоштрому. Була вже пора тиші, та на мори після гураґану ще горами піднимали ся хвилі. Мене в мить занесло в течію Москоштрому, а в кілька хвиль я приплив до берега, туди, де бувають рибаки. Якийсь човен видобув мене з води до смерти втомленогого і — дарма що небезпеченство минуло — німого після перебутого страху. Витягли мене мої ровесники, мої щоденні товариші. Та не пізнали мене, так, як коли-б я приходив з країни духів. Моє волосє, ще день тому чорне як у ворона, вже було біле, таке біле, як єго тепер бачите. Кажуть, що й вираз мого лиця був зовсім не той. Я розповів їм свою пригоду, та вони не ймили їй віри. Тепер вам єї розповідаю. І не можу сподіватись, що в вас знайду тої віри більше, ніж у веселих рибаків з Лофодена.
___________________________
ДИВНИЙ ВПЛИВ МЕСМЕРІЗМУ НА СКІН ЧОЛОВІКА
Нікого, звістно, не думаю силувати, щоб дивував ся тому розголосови, якого набрала незвичайна пригода Мр. Вальдемара; було-б чудом, коли-б не набрала єго власне при таких обставинах. Вже й без огляду на бажанє інтересованих, нашим старанєм було, удержати все в тайні перед публикою бодай так довго, як довго не буде в нас нагоди до нового досліду. А мимо всіх наших старань лихе чи пересадне оповіданє подало все до прилюдної відомости, стало ся жерелом не одного прикрого непорозуміня. Ну, і зовсім природно — воно зустріло ся з чималим сумнівом. Тепер я приневолений по свому подати ті факта так, як я іх можу розуміти. Було саме так, як казатиму.
2
Гляди: Archimedes “De incidentibus in Fluido” — Lib. 2.