Автори висловлюють щиру вдячність за цінні зауваження, рекомендації, та побажання, які сприяли вдосконаленню окремих положень роботи перед її публікацією, шановним рецензентам цієї монографії: Юрію Васильовичу Бауліну — доктору юридичних наук, професору, академіку Національної Академії правових наук України, судді Конституційного Суду України; Євгену Львовичу Стрельцову — доктору юридичних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки України, проректору Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова; Володимиру Павловичу Тихому — доктору юридичних наук, професору, академіку Національної Академії правових наук України, Заслуженому юристу України, судді Конституційного Суду України у відставці, завідувачу науковою лабораторією дослідження злочинності проти прав і свобод людини і громадянина Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України.
Окрему вдячність за надану допомогу і сприяння у підготовці монографії до опублікування автори висловлюють В’ячеславу Івановичу Борисову — доктору юридичних наук, професору, академіку Національної Академії правових наук України. Заслуженому юристу України, директору Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України.
Розділ 1. Поняття одиничного злочину
Вступ
Дослідження одиничних злочинів доцільно розпочати із визначення їх найбільш характерних, істотних ознак з тим, щоб на підставі останніх сформулювати загальне поняття одиничного злочину. Як слушно зазначив М.І. Панов, глибока і ґрунтовна розробка наукових понять є не тільки необхідною умовою правильного застосування діючих кримінально-правових норм, а й фундаментальною базою вдосконалення чинного законодавства[3].
Таким чином, питання щодо визначення поняття одиничного злочину має принципове значення, адже без його вирішення неможливо визначити сутність одиничних злочинів, а також виявити особливості, що відмежовують їх від окремих видів множинності злочинів. Загальне поняття одиничного злочину має значення і для правотворчої діяльності, тому що без нього неможливо правильно, науково обґрунтовано, відповідно до суспільних потреб сконструювати кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за ускладнені види злочинної діяльності.
Про необхідність мати в науці кримінального права поняття одиничного злочину свідчить і той факт, що багато криміналістів при дослідженні інших наукових проблем так чи інакше вимушені звертатися до поняття одиничного злочину, формулюючи при цьому відповідні визначення. Через це в літературі наразі існує значна кількість визначень одиничного злочину, як подібних одне до одного, так і істотно відмінних через констатацію в них різних ознак. З огляду на вищезазначене уявляється, що з'ясування і урозуміння точок зору, які раніше висловлювались науковцями з теми цього дослідження, пошук нових шляхів для вирішення спірних питань матиме неабияку користь для науки кримінального права.
1.1. Основні концепції одиничного злочину в науці кримінального права дореволюційного періоду
1.1.1. Філософський аспект проблеми
Методологічною основою розроблення поняття одиничного злочину є філософське вчення про категорію «одиничне».
Слід зауважити, що будь-яке поняття є основною формою мислення, яка відображує конкретно-узагальнену природу, так би мовити «загальний тип» певного кола явищ. Свою повну і закінчену форму поняття набуває лише в процесі формулювання визначення. Поняття розкриває сутність явища і за своїм формальним змістом є єдністю одиничного, особливого і загального, тобто це завжди певна сукупність знань про предмети чи явища, які вивчаються[4].
Формулюючи поняття як підставу для узагальнення предметів чи явищ, необхідно виділяти ознаки, які є найбільш суттєвими (істотними) для останніх, через що саме «поняття» у філософській літературі визначається як відображення предметів чи явищ за їх суттєвими ознаками, а також відносин між ними[5].
3
Див.: Панов М. Понятійні апарати наук кримінального циклу: співвідношення і взаємозв'язок // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4. — С. 37.
4
Див.: Философская энциклопедия /Под. рад. Ф.В. Константинова. Т.4. — М.: Советская энциклопедия, 1967. — С. 311-315.