Отже, щоб визначити поняття одиничного злочину, перш за все необхідно виділити типові, подібні риси, притаманні окремим злочинам, які відрізняють їх від множинності злочинів.
Повне визначення ознак одиничного злочину можливе лише за умови, що їх дослідження буде ґрунтуватись на певних обвинувальних засадах. У кримінальному праві, будуючи своє вчення про те чи інше поняття, криміналісти в якості таких засад найчастіше обирають об’єктивні та суб’єктивні ознаки явища, яке досліджують. Через це і наукові теорії у кримінальному праві традиційно поділяють на об’єктивні та суб'єктивні[6].
Окрім того, в нашому випадку окремого розгляду потребує і філософська категорія «одиничне», тому що саме за її допомогою більшість науковців визначають ознаки одиничного злочину[7].
Одиничне (окреме, індивідуальне) — філософська категорія, що виражає відносну відокремленість, дискретність, відмежованість у просторі та в часі речей, подій та притаманні їм специфічні індивідуальні особливості, які складають їх неповторну якісну і кількісну визначеність.
У якості одиничного може розглядатися не тільки окремий предмет, а й цілий клас предметів, якщо він береться як щось єдине, відносно самостійне, існуюче в певних межах. Конкретною формою свого існування одинична річ (процес) зобов'язана тій системі закономірних зв’язків, у середині яких вона виникає. При цьому одиничне нерозривно пов'язане із загальним. Загальне розкривається у понятті тільки через відображення одиничного.
Перші відомі погляди на категорію «одиничне» сформувались ще в античній філософії. В цілому для філософії цього періоду характерним було розуміння одиничного як певної модифікації, явища, що відрізняється від загального (Геракліт, Демокрит, Платон, Аристотель).
Так, Арістотель у своїй «Метафізиці», формуючи онтологічне вчення про єдність буття, ретельно аналізує також і поняття єдності як субсидіарного щодо його концепції буття. На думку Аристотеля, єдине має чотири значення. По-перше, це те, що є безперервним, тобто те, рух чого є неподільним. По-друге, єдине це те, «що складає ціле і має певний образ або форму, особливо якщо воно таким є від природи, а не через сторонню силу (подібно тому, що з’єднане клеєм, або цвяхом, або вузлом), і містить причину своєї безперервності у самому собі»[8]. При цьому єдиним визнається те, що охоплюється єдиною думкою; те, думка, про яке є неподільною. Думка, за Аристотелем, неподільна там, «де є причина єдності сутностей»[9].
Як видно, у цьому випадку єдине розуміється як дещо неподільне за своєю природою: будь-який предмет або явище, якостями яких є цілісність і неподільність, є єдиними. Так само і дія людини, яка неодноразово повторюється або є безперервною та неподільною також набуває властивостей єдності.
По-третє, Аристотель робить висновок, що єдине — це все, що є тотожним, подібним та рівним. Тотожне, в свою чергу, буде там, де визначення первинної сутності єдине. Первинною сутністю є всяке буття, взяте у конкретному одиничному вираженні, яке має однакову міру[10]. Отже, два чи більше вчинків людини будуть тотожними (тобто єдиними) через наявність у них однієї і тієї самої міри, так званої первинної сутності.
По-четверте, єдине у Аристотеля постає у значенні загального. «Називається єдиним також те, що належить до одного роду, та відрізняється протилежними одне одному видовими відмінностями; і все це зветься єдиним, тому що рід, покладений в підставу видових відмінностей є єдиним»)[11].
Таким чином, єдине за Аристотелем — це безперервне від природи, ціле, одиничне і загальне. Вочевидь, що у підставу всіх значень єдиного філософ поклав об’єктивний критерій, а саме — матерію. Також, як випливає із вчення Аристотеля, одиничне і загальне — це дві сторони єдиного.
Безумовно, Аристотель, впроваджуючи категорію «єдиного» зовсім не мав на меті вивчати злочинні форми людської діяльності, однак детально розроблена ним філософська категорія «одиничного» в подальшому була покладена у підґрунтя поглядів багатьох поколінь юристів на природу одиничного злочинного діяння[12], Саме ідеї Аристотеля поклали початок теоріям об'єктивної обумовленості єдності злочину, які отримали розповсюдження у класичній школі кримінального права у XIX столітті.
Серйозний крок до діалектичного розуміння одиничного був зроблений німецькою класичною філософією. Зокрема Гегель під одиничним розумів необхідну форму дійсності у її зовнішньому існуванні, тобто в просторі і часі, як «момент відмінності» і визначеності, що протиставляється абстрактній тотожності поняття. Філософ вказував, що визначеність, яка співвідноситься сама із собою, є одиничністю. У цьому розумінні одиничне виступає як необхідний момент конкретно-всезагального поняття. Однак, оскільки для Гегеля всезагальним є думка і тільки думка, остільки і одиничне у підсумку тлумачиться в його «Логіці» як форма і спосіб предметної реалізації думки, поняття, ідеї, як ступінь їх «опредмечування» у просторі і часі. Одиничність є не тільки поверненням поняття до себе самого, а безпосередньо і його втрата. Через одиничність, подібно тому, як поняття існує в ній в середині себе, воно стає поза собою і перетворюється в дійсність. Отже Гегель визначає одиничне (тіло, подію, явище) як певну абстракцію, що не має дійсності поза і незалежно від мислення. Ідеалістичні погляди Гегеля на сутність категорії одиничного мали певний вплив на представників суб’єктивних теорій єдності злочину, які поширилися в теорії російського кримінального права наприкінці ХІХ століття.
6
На цю особливість у свій час звертав увагу М.Д. Дурманов. (Дурманов Н. Д. Понятие преступления. — М., 1948. — С. 46.
7
«Одиничне», «особливе» і «загальне» — філософські категорії, що виражають об'єктивні зв'язки у світі і характеризують процес його пізнання. Одиничне (окреме, індивідуальне) характеризує певний предмет, обмежений у просторі і часі, всезагальне (загальне) виражає подібну, абстраговану від одиничних і особливих явиш властивість або ознаку, на підставі якої предмети чи явища об’єднуються в той чи інший клас, вид, рід; особливе — це категорія, яка виражає єдність одиничного і загального, предмет, узятий у своїй конкретній цілісності як визначене загальне і як не виключене із взаємозв'язку світу одиничне (Щодо визначення сутності даних філософських категорій див., напр: Злотіна М.Л. Діалектика / За рсд. Мелкова Ю.А. — К.: Ін-т філософії, 2004; Кедров Б М. Единство диалектики, логики и георин познания Изд 2-е. — М., Ком. книга, 2006; Солопов Е.Ф. Философия. Предмет и логика философии. Истоки диалектики н метафизики. — М : ВИУ, 2001; Руткевич М.Н., Лойфман И.Я. Диалектика и теория познания. — М.: Мысль, 1994 та ін.).
10
Див.: Асмус В.Ф. Метафизика Аристотеля. — В кн.: Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. І. — С. 12.
12
Зазначимо, що Аристотель також досить ґрунтовно вивчив категорію «множинність». Її дослідженню цілком присвячені глава 13 п'ятої книги і глава 6 десятої книги трактата «Метафізика».