Не можна було сподіватися на те, щоб полковник Бішоп з першого погляду впізнав у цих струнких, чисто зодягнених солдатах тих обшарпаних, брудних рабів, які лише вчора працювали на його плантаціях. А ще менше можна було сподіватися, що він одразу впізнає підкреслено чемного чоловіка, що підійшов привітати його. Це був сухорлявий джентльмен, одягнений за іспанською модою в чорне зі срібними позументами. На гаптованій золотом перев’язі в нього висіла шпага з позолоченою рукояткою, а з-під крислатого касторового капелюха з великим плюмажем вибивалися старанно завиті смолисто-чорні кучері.
— Раді вітати вас на «Сінко Льяґасі», дорогий полковнику! — звернувся до плантатора нібито знайомий голос. — На честь такого високого гостя ми, як могли, скористалися з гардеробу іспанців, хоча не сміли й мріяти, що вітатимемо вас особисто. Ви серед друзів — своїх давніх друзів.
Полковник остовпів від подиву: цей розкішно вбраний джентльмен був не хто інший, як Блад. Обличчя його старанно поголене, волосся акуратно причесане, і сам він, здавалося, помолодшав, хоча насправді мав такий вигляд, як і належить у тридцять три роки.
— Пітер Блад! — здивовано вигукнув полковник, і враз подив на його обличчі змінився виразом задоволення. — Отже, це ти...
— Так, я. Я й вони, мої і ваші славні друзі. — І Блад, відкинувши недбалим жестом манжет із тонкого мережива, показав рукою в бік шеренги, що виструнчилась на палубі.
Полковник придивився уважніше.
— Сто чортів вашій матері! — з дурних радощів полковник заговорив фальцетом. — І з цими молодцями ти захопив іспанський фрегат і побив собак їхньою власною зброєю! Чудово! Та це ж героїзм!
— Героїзм? Ні, точніше — епічний подвиг. Ви, здається, починаєте розуміти всю глибину мого хисту, полковнику?
Бішоп сів на кришку люка, скинув свого крислатого капелюха й витер спітнілий лоб.
— Ти здивував мене! — сказав він, ледве переводячи дух. — Присягаюся спасінням душі, це дивовижно! Повернути гроші, захопити цей чудовий корабель, і все, що на ньому! Це хоч трохи винагородить нас за інші збитки. Клянуся життям, ти заслуговуєш на відзнаку.
— Я цілком поділяю вашу думку.
— Триста чортів! Ви всі заслуговуєте на винагороду, і ви побачите, що я можу бути вдячним.
— Інакше й бути не може, — зауважив Блад. — Залишається довідатись, на яку винагороду ми заслуговуємо і наскільки ви будете вдячним.
Полковник пильно глянув на Блада, і тінь подиву майнула його обличчям.
— Хіба ж це не ясно? Його ясновельможність губернатор сповістить у Лондон про ваш подвиг, і, можливо, якусь частину вашої вини буде відпущено.
— О, щедрість короля Якова добре відома! — глузливо кивнув Натаніел Хаґторп, що стояв поруч. Хтось із шеренги пирснув сміхом.
Полковник Бішоп неспокійно затупав на місці. До його свідомості дійшло, що за цією чемністю може критися ворожість.
— І ще не все з’ясовано, — повернувся до попередньої розмови Блад. — Я маю на увазі вашу обіцянку висікти мене. Не знаю, наскільки ви взагалі дотримуєтесь свого слова, але в таких справах ви досі виконували обіцяне. А мені, як я пам’ятаю, ви сказали, що не залишите живого місця на моїй спині.
Здавалося, що такі спогади образили плантатора, він аж руками замахав.
— Що ви! Що ви! Невже я згадуватиму про це після такого благородного вчинку?!
— Я радий, що ви так думаєте. Але все ж мені дуже пощастило, що іспанці з’явились учора, а не сьогодні, а то я був би зараз там, де Джеремі Пітт. І де б тоді взявся той здібний чоловік, що побив іспанську наволоч її ж зброєю?
— Навіщо про це згадувати?
— Мушу, любий полковнику. Свого часу ви заподіяли людям чимало лиха своєю жорстокістю. І я хочу, щоб ви відчули дещо на собі і на все життя запам’ятали це, — хоча б заради тих, хто колись у майбутньому може ще потрапити до вас у лабети. Там, у кормовій рубці, лежить Джеремі, чию спину ви розмалювали всіма кольорами райдуги. Бідолаха ще проваляється не менше ніж місяць. А якби не іспанці, то зараз він міг би вже бути й на тому світі; та, можливо, що й я разом із ним...
Після цих слів наперед виступив Хаґторп, високий, енергійний чоловік із виразно окресленим, привабливим обличчям.
— І нащо вам марнувати час на такого мерзотника? — з подивом запитав колишній офіцер королівського військово-морського флоту. — Викиньте його за борт, та й годі.
Очі полковника мало не вилізли на лоб.
— Що це, в біса, ви верзете?! — заревів він.
— А ви щаслива людина, полковнику, — перервав його Пітер Блад, — хоча ви й не догадуєтесь про джерело вашої удачі.
Цього разу не втерпів Волверстон, цей одноокий здоровань. Він найменше був схильний панькатись.
— Повісити його на нок-реї[6]! — почувся його різкий, сердитий голос, підтриманий вигуками декого з колишніх невільників.
Полковник Бішоп затремтів. Містер Блад повернувся. Він був абсолютно спокійний.
— Будь ласка, любий Волверстон, — сказав він, — дозволь мені командувати. Здається, так ми домовлялися, і я прошу не забувати цього. — Погляд його перебіг по всіх присутніх, показуючи, що звертається він до всіх. — Я хочу, щоб полковникові Бішопу зберегли життя. Він потрібен нам як заручник. Якщо ви наполягатимете на тому, щоб його повісили, то вам доведеться повісити й мене разом із ним, або ж я зійду на берег.
Ніхто нічого не відповів йому, хоч вираз на обличчях колишніх рабів свідчив, що вони не зовсім згодні з капітаном. Лише Хаґторп знизав плечима й утомлено посміхнувся. А Блад вів далі:
— Пам’ятайте, друзі, що на кораблі може бути лише один капітан. Отак. — І він знову повернувся до переляканого полковника: — Хоч я й обіцяю зберегти вам життя, однак мушу, ви самі це чули, затримати вас на судні як заручника. Це буде надійною гарантією хорошої поведінки губернатора Стіда і всіх тих, хто залишився у форту, поки ми не вийдемо в море.
— Поки не вийдете... — Жах, що пройняв душу полковника, не дав йому закінчити ту недоречну фразу.
— Саме так, — підтвердив Пітер Блад і повернувся до офіцерів, що супроводжували полковника. — На вас, панове, чекає шлюпка. Ви чули мої слова. Так от, передайте їх його ясновельможності разом із моїми найкращими побажаннями.
— Але, сер... — почав був один із них.
— Розмову скінчено. Мене звуть Блад. Я — капітан «Сінко Льяґаса», захопленого як військовий трофей у дона Дієґо д’Еспіноси-і-Вальдеса, що зараз перебуває на борту корабля як бранець. Вам час зрозуміти, що я вдався до зброї не тільки заради того, щоб побити іспанців. Там трап. Ви побачите, що краще спуститися по ньому, ніж летіти через борт. А це може статися, якщо ви затримаєтесь ще на мить.
Офіцерів легенько підштовхнули, і вони пішли, не зважаючи на несамовиті протести полковника Бішопа. А коли Бішоп лишився сам на милості людей, які мали всі підстави ненавидіти його, він так оскаженів, що аж тремтів.
З колишніх рабів тільки шестеро, якщо не рахувати хворого Джеремі Пітта, трохи зналися на морській справі. Хаґторп, колишній шереговий офіцер, хоч і не вивчав навігації, однак умів сяк-так керувати судном, і під його командуванням колишні раби почали готуватись до відплиття.
Знявшись із якоря і поставивши вітрила на грот-щоглі, вони за легкого бризу пустилися до виходу в чисте море. Форт мовчав.
Коли ж фрегат проходив повз мис у східній частині бухти, Пітер Блад підійшов до полковника, який, охоплений відчаєм, понуро сидів на кришці головного люка, і ніби жартома спитав:
— Ви вмієте плавати, полковнику?
Полковник Бішоп зі страхом подивився на нього. Широке обличчя його пожовтіло і обвисло, а маленькі очиці стали ще меншими.
— Як ваш лікар, я приписую вам купання. Це трохи прохолодить ваші розпалені нерви, — люб’язно сказав Блад і, не дочекавшись відповіді, додав: — Вам пощастило, що я не такий кровожерливий, як дехто з моїх друзів. Нелегко було мені втримати їх від помсти. Але я й досі не певен, чи варті ви затрачених зусиль.
Блад говорив неправду. Ніякого сумніву щодо цього останнього в нього не було. І якби він діяв за покликом своїх власних бажань та інстинкту, то, звичайно, повісив би полковника і вважав би це за нормальне. Та думка про Арабеллу Бішоп змушувала його бути милосердним і не дозволяти своїм товаришам вчинити справедливий акт помсти, хоч це за малим не викликало бунту. Тільки завдяки тому, що полковник Бішоп був її дядько — хоч той навіть не підозрював, кому він завдячував, — до нього було виявлено таку ласку.