За цією шийкою озеро знову стає ширшим, а далі, уже ближче до моря, його перетинають два довгі вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід на чисту воду. Єдиний вихід у море для суден будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого сягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Винятком є східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний форт — чомусь, коли пірати входили в озеро, він виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.
Уже відомий нам флагманський корабель «Енкарнасьйон», великий потужний галіон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був «Сальвадор» із тридцятьма шістьма гарматами. Інші два, менші, — «Інфанта» й «Сан-Феліппе» — несли по двадцять гармат і по сто п’ятдесят чоловік екіпажу.
Такий був флот, на виклик якого мав відповісти капітан Блад зі своїми «Арабеллою», яка несла сорок гармат, і «Елізабет» із двадцятьма шістьма гарматами. Крім них були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, кожен озброєний чотирма кулевринами — старовинними важкими гарматами. Проти тисячі іспанців корсари могли виставити не більше чотирьох сотень чоловік із тих п’ятисот, що вийшли з Тортуґи.
План дій, запропонований капітаном Бладом на цій нараді, був відчайдушний та зухваліший з усього, що чув Каузак — він став сперечатися, бо не був із ним згоден.
— Так, — капітан погодився з бретонцем. — Я вдавався до речей більш зухвалих. — Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили із собою кілька тюків. — Найважливіше, що всі ці речі завжди були вдалі. Audaces fortuna invat[15], — додав він латиною. — Слово честі, оці давні римляни були розумні люди і знали життя.
Він вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частину своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи.
Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу й порятунок. Зволікати було небезпечно. Пірати мали вдарити першими, до того як дон Мігель д’Еспіноса отримає підкріплення — той п’ятий галіон «Санто Ніньйо», який поспішав на з’єднання з ним з Ла Гуайри.
Основні роботи відбувалися на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтарі — на нього була покладена провідна роль у планах капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його на порожню посудину, прикриту тільки дошками палуби. У бортах просвердлили отвори — і шлюп став нагадувати половинку порожнього продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.
Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракаїбо. Знімалися з якоря о другій ночі — вони розумно скористались відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши вітрила, крім бушпритових, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.
Порядок був такий: попереду йшов імпровізований брандер[16] під командуванням Волверстона, з екіпажем із шести добровольців — кожному з яких було обіцяно сто песо додатково до його частки грабежу як особиста нагорода за хоробрість. Потім ішла «Арабелла», а слідом, на деякій відстані, «Елізабет», якою командував Хаґторп, з яким тепер був Каузак, що залишився без судна, і більша частина його французьких послідовників. Позаду рухалися другий шлюп і вісім каное — на їхньому борту були полонені, раби й більшість захоплених товарів. Зв’язаних бранців охороняли два матроси, стернові, та чотири пірати з мушкетами. Їм було наказано лишатися в тилу і в жодному разі не брати участі в майбутньому бою.
Коли перші проблиски опалового світанку розчинили темряву, нашорошені очі піратів розпізнали за чверть милі попереду обриси іспанських кораблів, що стояли на якорі. Як і завжди, самовпевнені іспанці, покладаючись на свої переважні сили, звичайно, були недуже пильні. Тому й не дивно, що вони помітили ескадру Блада лише після того, як їх помітили корсари. Коли ж вони, переполохані, почали готуватись до бою, брандер ішов просто на них — Волверстон, піднявши на реях свого брандера всі вітрила, спрямував судно на величезний флагманський «Енкарнасьйон». Не встигли іспанці оговтатись, як він уже впритул підійшов до них.
Волверстон надійно закріпив штурвал і схопив великий, туго скручений віхоть соломи, змочений у нафті, й запалив його. Смолоскип сліпуче спалахнув саме тієї миті, коли легенький шлюп із тріском ударився об борт флагманського корабля. Шестеро озброєних абордажними гаками флібустьєрів Волверстона, роздягнені до пояса, стояли на своїх постах з лівого борту: четверо — на планширі і двоє — на реях. У момент зіткнення брандера з іспанським флагманом вони влучно метнули гаки, і шлюп немов прикипів до корабля. Кинуті ж із реї гаки мали ще більше заплутати снасті й позбавити іспанців можливості визволитись від непроханих гостей.
На борту галіона засурмили тривогу, зчинилася паніка. Іспанці, захоплені зненацька, метушились, бігали, горлали. Вони спробували були підняти якір, але одразу ж відмовилися від свого наміру, переконавшись, що вже запізно. Гадаючи, що їх візьмуть на абордаж, іспанці схопилися за зброю та приготувалися до відсічі. Але їх збила з пантелику невластива для піратів тактика зволікань, а ще більш здивувало те, що майже голий здоровань Волверстон гасав палубою та щодуху розмахував над головою смолоскипом, охопленим полум’ям. Лише тоді, як справу було закінчено, іспанці збагнули, у чому тут річ — він підпалював ґноти коло бочок із порохом. Один з іспанських офіцерів, очманілий від переляку, наказав кинути на шлюп абордажний загін.
Наказ цей запізнився. Волверстон переконався, що шість його побратимів успішно впорались із завданням та вже стрибнули за борт, кинув пойнятий полум’ям смолоскип у найближчий відкритий люк трюму, а сам пірнув у воду, де його відразу ж підібрав баркас з «Арабелли». А в цей час брандер, шугаючи навсібіч страшним полум’ям, шпурляв на «Енкарнасьйон» шматки пальних матеріалів, і довгі вогняні язики лизали борт галіона, відкидаючи назад сміливців, які у відчаї, хоч і з запізненням, намагалися відштовхнути шлюп.
І тоді як найзагрозливіший іспанський корабель був у такий спосіб виведений з ладу на самому початку сутички, «Арабелла», проходячи перед носом «Сальвадора», могутнім бортовим залпом змела геть усе з палуби іспанського корабля. Потім, розвернувшись і просуваючись уздовж борту «Сальвадора», вона майже впритул зробила з усіх своїх бортових гармат другий залп — по його корпусу. Залишивши позаду наполовину виведений з ладу «Сальвадор» і не змінивши курсу, «Арабелла» кількома пострілами з носових гармат переполошила команду «Інфанти» й підійшла до її борту, щоб узяти корабель на абордаж. Щось подібне в цей час проробляв Хаґторп із «Сан-Феліппе».
І за весь цей час іспанці примудрилися не зробити жодного пострілу — настільки зненацька вони були захоплені і таким швидким і паралізуючим був удар Блада.
Узяті на абордаж і налякані холодною зброєю піратів, команди «Сан-Феліппе» й «Інфанти» не чинили ніякого опору. Пожежа на флагманському кораблі так приголомшила їх, що вони визнали себе переможеними і склали зброю.
Якщо «Сальвадор» зайняв би рішучішу позицію і цим підтримав два інші, ще не ушкоджені судна, то, можливо, іспанцям і вдалося б схилити фортуну на свою користь. Але сталося так, як і мало статися в іспанців, коли йшлося про гроші або здобич. На «Сальвадорі» зберігалася скарбниця ескадри: близько п’ятдесяти тисяч песо. Прагнучи будь-що врятувати цінності, щоб вони, бува, не потрапили до рук піратів, дон Мігель перебрався із залишками своєї команди на борт «Сальвадора» і наказав іти до форту на острові Паломас. Чекаючи нападу піратів, адмірал заздалегідь таємно переозброїв форт і залишив у ньому гарнізон. Для цього він зняв з форту Кохеро, який стояв у глибині затоки, усе озброєння, включаючи й кілька далекобійних «королівських гармат», значно потужніших, ніж звичайні.
16
Брандер — судно, навантажене пальними й вибуховими речовинами, що слугувало для підпалювання ворожих кораблів (застосовувалось у часи вітрильного флоту).