— Невже саме так він і казав? — спитав капітан Блад з легкою посмішкою, хоча серце його стислося від провалу його марних погроз. — Так, так, шкода, що адмірал упертий. Саме через це він і втратив свій флот. Ну що ж, він втратить і це чудове місто. Я ненавиджу кровопролиття, та що вдієш. Завтра вранці сюди принесуть оберемки хмизу, і, можливо, побачивши заграву пожеж, адмірал повірить, що Пітер Блад дотримує слова. Можете йти, доне Франціско.
Засмучений віце-губернатор вийшов, ледве пересуваючи ноги, у супроводі охорони, його миттєва лють геть вичерпалась.
Але не встиг він відійти, як підскочив Каузак, що був на нараді, зібраній після отримання відповіді від адмірала. Його обличчя побіліло, а руки тремтіли.
— Щоб я здох, що ти скажеш тепер? — хрипко вигукнув він. І, не чекаючи відповіді, заревів: — Адмірала ж не так легко залякати. Він загнав нас у пастку і добре знається на обстановці. Дивись, так він і клюне на твою нехитру приманку! Своїм дурним листом ти тільки накликав на нас усіх погибель.
— Ти закінчив? — тихо спитав Блад, коли француз зупинився, щоб перевести дух.
— Ще ні.
— То позбав мене решти. Нічого нового ти, нещасний боягузе, усе одно не скажеш і не допоможеш нічим.
— А що скажеш ти? Та? Що ти скажеш?
— Дідько, звідки я знаю? Я сподівався почути від тебе розумну пораду. Але коли ти тремтиш за власну шкуру, то зроби милість і забирайся геть з усіма своїми однодумцями. Я певен, що адмірал зрадіє, коли почує, що нас поменшало та ще за таких обставин. Можете скористатися шлюпкою. Все одно з вас користі ні на гріш.
— Це будуть вирішувати мої люди, — відповів Каузак, проковтнувши лють, і рішучою ходою рушив до своєї команди.
Наступного дня рано вранці він знову звернувся до Блада. Знайшов його на самоті на вулиці — капітан крокував туди й назад, схиливши голову на груди. Каузак переплутав уважність зі зневірою. Кожен із нас шукає та знаходить в іншого те, що хоче знайти.
— Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане, — заявив він понуро, але з якоюсь зневагою.
Капітан Блад помовчав, понуривши плечі й заклавши руки за спину. Він спокійно розглядав флібустьєра. Каузак вів далі:
— Сьоґодні вночі одним із своїх хлопців я послав іспанському адміралові листа. Я повідомив про свою згоду порвати з тобою й капітулювати, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Щойно я дістав відповідь. Адмірал приймає нашу пропозицію за умови, що ми нічого із собою не візьмемо. Мої люди вже споряджають шлюп, і ми вирушаємо негайно.
— Bon voyage[17], — сказав капітан Блад. Кивнувши, він повернувся на підборах та знову поринув у роздуми.
— Це все, що ти можеш мені сказати? — закричав Каузак.
— Ні, є ще дещо, — відповів Блад, навіть не повернувши голови. — Але я знаю, що це тобі не сподобається.
— Ха! Тоді адью, мій капітане, — уїдливо додав Каузак: — Переконаний, що ми не зустрінемося.
— Сподіваюсь, — відповів Блад.
Між тим, не встигли дезертири знятися з якоря, Бладові повідомили, що віце-губернатор благає про нову зустріч. Дон Франціско своєю поведінкою показав, що нічні роздуми пішли йому на користь: вони посилили його побоювання за долю міста і до краю розпалили обурення непохитністю адмірала.
Капітан Блад радо його прийняв.
— Доброго ранку вам, дон Франсіско. Я відклав багаття до вечора. У темряві це буде величніше.
Дон Франсіско, маленький нервовий літній чоловічок, попри своє високе походження, хоробрістю не відзначався. Тому він одразу ж перейшов до справи:
— Я прийшов, щоб благати вас, дон Педро, не чіпати міста ще три дні. А за цей час я зроблю все, щоб зібрати викуп, якого ви вимагаєте і в якому відмовив вам дон Міґель.
Капітан Блад, насупивши темні брови над світлими очима, підійшов до нього:
— І де ж ви його візьмете? — спитав він зі здивуванням.
Дон Франсіско похитав головою.
— Це має залишатися тільки моєю справою, — відповів він. — Я знаю, де можна знайти гроші. До того ж мої співвітчизники повинні додати свій внесок. Відпустіть мене тільки на три дні на моє слово честі — і я все зроблю. Заручником у вас залишається мій син.
Віце-губернатор почав умовляти Блада, але той рішуче обірвав його:
— Святі угодники! Дон Франціско, як я бачу, ви смілива людина, коли наважилися прийти до мене з такою байкою! Вам, кажете, відоме місце, де взяти викуп, але ви чомусь мовчите, де саме. А що ви заспіваєте, коли вам між пальці всунуть ґноти, що палають?
Хоча дон Франсіско і зблід, але знову заперечно похитав головою.
— Таке виробляли Морґан, Л’Оллоне та інші пірати. Але це не шлях капітана Блада. Коли б я мав хоч крихту сумніву, то не сказав би вам жодного слова.
Капітан засміявся.
— Старий шахраю, — сказав він. — Ви граєте на моєму марнославстві, чи не так?
— На вашій честі, капітане!
— Честь пірата? Та ви збожеволіли!
— На честі капітана Блада, — наполягав дон Франсіско. — Про вас кажуть, що ви воюєте, як джентльмен.
Капітан Блад знову засміявся з гірким єхидством (слід відзначити, що дон Франсіско побоюватися гіршого). Він навіть припустити не міг, що капітан глузував над самим собою.
— Гадаю, це принесе більший дохід. І саме тому вам надаються три дні, які ви просите. До того ж, дон Франсіско... Вам знадобляться мули. Я подбаю про це.
Дон Франсіско пішов виконувати зобов’язання, залишивши Пітера Блада в роздумах, між болем і задоволенням. В капітана промайнула думка про те, що репутація лицаря, коли вона якоюсь мірою сумісна з піратством, може часом стати в пригоді.
Як і було домовлено, через три дні віце-губернатор повернувся з Маракаїбо з мулами, навантаженими грішми й різними коштовностями. За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри.
Худобу одразу передали тим піратам, що колись жили з полювання й уміли білувати. Добру половину тижня мисливці згаяли на розбирання туш і засолювання м’яса.
Одночасно з цим відремонтували кораблі, і тепер чекали миті для виходу в море. Капітан Блад сушив собі голову над задачею, від розв’язання якої залежала їхня доля. Розвідники-індійці доповіли йому, що іспанці під час відпливу зняли з «Сальвадора» тридцять гармат і ними зміцнили на цілу батарею і без того сильну берегову артилерію. Сподіваючись, що якесь рішення спаде на думку на місці подій, Блад нарешті зважився провести розвідку особисто. Ризикуючи життям, він під захистом ночі з двома дружньо налаштованими індійцями перебрався в каное на острів і, сховавшись у прибережних заростях, пролежав там до світанку. Після цього він вирушив оглянути острів і, щоб розвіяти свої підозри, підкрався до форту навіть ближче, ніж дозволяла обережність.
Він плазом дістався вершини пагорба, який височів за милю від форту. Звідти перед ним, мов на долоні, розляглося внутрішнє розташування фортеці. За допомогою підзорної труби він зміг на власні очі переконатися в тому, що й передбачав: усю артилерію форту було спрямовано в бік моря.
Задоволений розвідкою, Блад повернувся до Маракаїбо й виклав перед радою шістьох, куди входили Пітт, Хаґторп, Ібервіль, Волверстон, Дайкта Оґл, свою пропозицію штурмувати форт із суші. Переправившись у темряві на острів, вони раптово нападуть на іспанців і спробують розгромити їх іще до того, як ті встигнуть перетягнути свої гармати для відбиття атаки.
Майже всі офіцери холодно поставилися до плану Блада, крім Волверстона, який за своїм темпераментом належав до людей, що полюбляють ризик. Але Хаґторп одразу ж виступив проти них обох:
— Занадто легковажно, Пітере, — суворо почав він, похитуючи головою. — Тільки подумай, хіба ми зможемо непомітно наблизитись до форту на таку відстань, щоб можна було кинутись в атаку? Іспанці встигнуть перетягти гармати. Але навіть і тоді, коли б нам пощастило непомітно підійти до форту, ми все одно не змогли б узяти із собою гармати та змушені були б покладатися на нашу легку зброю. Невже ти віриш, що три сотні сміливців зможуть успішно атакувати вдвічі сильнішого противника, який засів у фортеці?