Якби ви пильніше придивились до Блада, то мимоволі спитали б: чи довго ця людина проживе в такій глушині, куди випадково її закинула доля півроку тому? Чи довго ще віддаватиметься мирній професії, яку здобув ще до початку свого самостійного життя? Та коли ви дізнаєтеся про Бладове життя, не лише колишнє, а й майбутнє, то впевнитеся, що якби не примхи долі, які йому невдовзі довелося пережити, то він би ще довгенько тихо-мирно жив у глухому закутку Сомерсетшира, задовольняючись скромними статками провінційного лікаря. Так могло б статися…
Блад був сином ірландського лікаря й уродженки Сомерсетширського графства. Як я вже згадував, у жилах матері текла кров непогамовних морських бродяг, чим можна було пояснити нестримну Пітерову вдачу. І перші її ознаки вельми стурбували батька, що був на диво миролюбною, як на ірландця, людиною. Він уже давно для себе визначив, що Пітер має неодмінно стати лікарем. І Пітер Блад, завжди жадібний до знань, потішив свого батька, коли у двадцять років здобув ступінь бакалавра медицини в Дублінському коледжі. Батько недовго тішився радісною звісткою. Через три місяці потому він помер (мама померла за кілька років до того). Пітер, успадкувавши по батьковій смерті кілька сотень фунтів стерлінгів, помандрував світом, чого так нестримно прагнув. За дивним збігом обставин він потрапив на військову службу до голландців, що в ті часи воювали з французами. Любов до моря привела його на флот. І дослужився він до офіцера. Заслуживши чин у славнозвісного де Рітера, Блад брав участь у відомій морській битві на Середземному морі, коли й був убитий цей хоробрий флотоводець.
Невідомо, як жив Блад після підписання Неймегенського миру[7], та ми знаємо напевне, що два роки Пітер провів у іспанській буцегарні. За що він туди потрапив — невідомо. Можливо, саме завдяки цьому, щойно вийшовши із в’язниці, він вступив на службу до французів і у складі французької армії брав участь у боях на території Нідерландів, окупованих іспанцями.
У тридцять два роки, коли Пітер нарешті цілком утамував свою жагу до пригод, раптом далося взнаки давнє поранення. Він відчув, що підупав на здоров’ї. Несподівано його охопила страшенна туга за батьківщиною. У Нанті він сів на корабель, на якому сподівався дістатись Ірландії, та під час мандрівки Бладове здоров’я погіршилося, тож коли судно бурею віднесло до Бріджвотерської бухти, він вирішив зійти на берег, тим паче, що його матір була уродженкою цих країв.
Отож у січні 1685 року Блад оселився у Бріжвотері, маючи в кишені не більше, ніж мав одинадцять років тому, коли вирушив із Дубліна мандрувати світом.
Йому дуже припала до душі ця місцевість, а відтак і здоров’я чимдалі поліпшувалось. Після такої кількості пригод, яких декому й за все життя не пережити, Пітер вирішив залишитись у цьому містечку й нарешті поновити практику лікаря.
Ось такою є стисла історія Пітера Блада, точніше, та її частина, що завершилась у ніч Седжмурської битви, через півроку по його прибутті до Бріджвотера.
Він вважав, що нічна битва жодним боком його не обходить, що загалом відповідало дійсності, тому аж ніяк не заразився загальним збудженням, котре охопило тієї ночі всенький Бріджвотер, і зі спокійною душею ліг рано спати. Блад миттю заснув задовго до одинадцятої години, у той час, як ви знаєте, Монмут на чолі повстанців рушив на Брістоль, аби обігнути болото, за яким розташувалась королівська армія. Вам також відомо, що чисельна перевага повстанців і раптовий напад на сонну королівську армію були марними через грубі помилки в командуванні. У результаті Монмут програв ще до початку рукопашного бою.
Близько другої ночі армії зійшлись у бою. Блад навіть не чув віддаленого гулу канонади. Лише о четвертій ранку, коли перші промені сонця розсівали туман над похмурим полем бою, раптом щось порушило Бладів сон.
Він схопився з ліжка і протер очі, силкуючись прийти до тями. У двері його оселі щосили гатили, чийсь голос щось нерозбірливо викрикував. Ось цей лемент і збудив Блада. Пітер подумав було, що його викликають до котроїсь із породіль, тож він накинув на плечі нічний халат, проштовхнув ноги в пантофлі й вибіг із кімнати. На східцях він зіштовхнувся з місіс Барлоу, котра з переляку нічого не тямила й лише безладно метушилася. Блад утихомирив її й відчинив двері.
Надворі в золотих променях уранішнього сонця стояв молодик у подертому запорошеному одязі. Він важко відсапувався й дивився на лікаря нетямним поглядом. Поряд стояв геть змилений кінь. Юнак розтулив було рота, та йому геть забило дух, тож бідолаха не спромігся видати й звуку.
Блад упізнав молодого шкіпера Джеремі Пітта, племінника дівчат, які мешкали навпроти. Одне по одному раптом стали розчинятися двері й віконниці, з яких вигулькували розбуджені криками стурбовані сусіди.
— Спокійніше, — промовив Блад. — Я ще ніколи не бачив, щоби поспіх був комусь на користь.
Та юнак, в очах якого застиг жах, певно, навіть не почув цих слів. Нарешті, ковтаючи повітря, мов риба, він вичавив:
— Лорда Гілдоя тяжко поранено… Зараз він у маєтку Оґлторп… поблизу річки… я переніс його туди… він послав мене по вас… Швидше до нього… Швидше!
Посланець рвонувся до лікаря, аби силою потягти його за собою в нічному халаті й домашніх пантофлях, та лікар ухилився від простягнутих до нього рук.
— Звісно, я поїду, — промовив він, — але ж не в цьому одязі.
Блад засмутився. Лорд Гілдой заступався за нього від дня його прибуття до Бріджвотера. Блад хотів віддячити за прихильне ставлення до нього й вельми засмутився, що для цього випала така сумна нагода. Він добре знав, що молодий аристократ був палким прихильником Монмута.
— Звісно, я поїду, — повторив Блад. — та спершу маю перевдягнутися і взяти із собою необхідне.
— Але ми втрачаємо час!
— Вгамуйтеся. Ми швидше доберемося, якщо не будемо квапитися. Зайдіть і почекайте на мене, юначе.
Пітт жестом руки відхилив його запрошення:
— Я тут зачекаю. Заради бога, покваптеся!
Блад хутко піднявся нагору, аби перевдягнутися і прихопити сумку з інструментом. Про поранення лорда Гілдоя він встигне розпитати по дорозі до маєтку Оґлторп. Блад узувався, водночас даючи доручення місіс Барлоу, не забув і про обід, якого, на жаль, йому не судилося скуштувати.
Коли нарешті лікар вийшов надвір із місіс Барлоу, яка невгамовно квоктала, наче сполохана квочка, Пітта вже оточили налякані, нашвидку вдягнені містяни. Переважно то були жінки, котрі повискакували дізнатися про битву. Легко було здогадатися, які то були новини, адже вранішнє повітря враз розітнули плач і голосіння.
Помітивши одягнутого лікаря із сумкою для інструментів під пахвою, Пітт вийшов із натовпу, що його оточив, струсив із себе накопичену за ніч утому і відхилив обох тітоньок, які з риданнями повисли на ньому. Схопивши коня за вуздечку, він скочив у сідло.
— Їдьмо! — гукнув він. — Сідайте за мною!
Без зайвих слів Блад виконав прохання, і Пітт пришпорив коня. Натовп розступився. Так на крижах коня, тримаючись за свого супутника, почалася одіссея Пітера Блада. А Пітт, котрого Блад вважав лише посланцем пораненого повстанця, насправді виявився посланцем Долі.
Розділ 2
Драгуни Кірка
Маєток Оґлторп стояв на правому березі річки десь за милю на південь від Бріджвотера. Це був сірий приземкуватий будинок у стилі епохи Тюдорів, із фундаментом, суціль обвитим густим зеленим плющем. Наближаючись до маєтку шляхом, який пролягав через духмяні фруктові сади, що дрімали на березі іскристого Паррета, Блад не міг повірити, що перебуває в країні, яка стогне від кровопролитної міжусобиці.
7
Неймеген — місто в Нідерландах, де було підписано шість мирних договорів у 1678–1679 рр.