«Ні! Ні! — тисячоголосо гримнули голоси. — За добре служіння війську Запорізькому, за пролиту кров, за мужність твою і розум, котрий визволив нас, прославив на цілий світ, зробивши нас вільним народом, хочемо славити тебе і після твоєї кончини. Не хочемо іншого гетьмана, окрім твого сина Юрія».
Самі полковники, запропоновані Хмельницьким, якнайскоріше хотіли голосувати за його сина. «Я схвильований вашою любов’ю, братове, — сказав старий чоловік, — вдячний вам за неї. Та мій син — шістнадцятирічне дитя. Як зможе бути вашим гетьманом у такий тривожний час? Вам потрібна досвідчена людина. А моєму синові будьте добрими порадниками, так виявите свою вдячність».
«Ми дамо йому добрих порадників, — пообіцяли козаки. — Хочемо мати над собою Хмельницького. Будемо любити його, тебе згадуючи і благословляючи, батечку наш!»
Довго він опирався, а далі, зборений настійністю козаків, покликав свого сина і вручив йому булаву. «Не гонорися, мій сину, — промовив до нього, — шануй старших, будь привітний з товаришами. Не ліпись до багатих і не зневажай убогих. Май рівну любов до всіх. Тримай в серці боязнь перед Богом і так, як я, будь вірний своїй присязі. Якщо ж зламаєш її, зло станеться людям і лихо впаде на твою власну голову. А ви, мої друзі, підтримуйте його своїми порадами і живіть як брати». Мовлячи ці слова, знепритомнів. Його понесли знесиленого в домівку. Ще кілька днів він слабнув. Одержавши останні таїнства від чернігівського архієпископа, розпорядився про свій похорон. «Не хочу, щоб ховали мене в Чигирині, — прохав він, — те місто надто довго було під гнітом ворогів руського люду. Поховайте у Суботові, на тій маленькій землі, яку здобув власною кров’ю, яку мені відібрано і де розгорілося полум’я, що звільнило Україну». 15 серпня 1657[163] року гармати і жалобні дзвони Чигирина сповістили козаків про смерть їхнього гетьмана.
Народи люблять знаходити в обраних ними вождях доблесті та вади свого власного характеру. Богдан Хмельницький був немовби завершеним типом козака: відважний, лукавий і завзятий, із вродженим хистом войовника. Його нестримність — справжня чи вдавана — не завдавали йому шкоди в очах руського люду, так само як французів не шокували зальоти Генріха IV. Небагато знаходимо таких абсолютних правителів, і жоден так уважно не дотримувався звичаїв свого краю. У межах Запорізького війська він, здавалось, був лише покірним виконавцем рішень їхньої ради. Вся сила його влади полягала в переконанні козаків у його непорушній відданості їхнім інтересам. Його властолюбство походило, правду кажучи, від патріотизму чи, радше, від абсолютної відданості тій дивній спільності, яка звалася Запорізьким військом. Його установи були єдиними зрозумілими йому інституціями, і план, що він його постійно втілював, полягав у створенні не нації, а козацьких полків, кожен з яких мав під своєю орудою певну кількість підлеглих; при потребі вони самі могли б стати козаками. Він хотів заснувати шляхту, подібну до польської, але вона мала бути не такою жорстокою і доступною усім людям доброї волі. Що ж до піднесення селян до рівня козаків, то такої думки ніколи не мав, хоча довкола себе її збуджував, так що навіть Німеччина, якій чужі слов’янські звичаї, поважно цим занепокоїлася. Надто слабий, щоб самому завоювати свою незалежність, мусив годитися на принагідних спільників, шукаючи, однак, таких, що не могли б ним правити. Ми бачили, що лише в надзвичайній скруті він змирився із покровительством царя, та виглядає, що вже незадовго каявся у вчиненому. Вельми скромними засобами, із союзниками, яким завжди видавався підозрілим і котрі кидали його так само легко, як він сам їх залишав, Хмельницький зумів протягом десяти років втримати Україну вільною од будь-якого чужоземного гніту. Можливо, зумів би зміцнити основи її незалежності, якщо б дійшов до влади більш молодим або ж передав її не менш досвідченому керівникові від себе. Помер у розпачі за майбутнє своєї батьківщини, передбачаючи, що його син Юрій не зможе продовжити його діло. Якщо б Хмельницький жив у часи такого короля, як Стефан Баторій, то, безперечно, допоміг би йому здійснити реформу абсурдного устрою Польщі і замінити фатальну анархічну аристократію краю сильною монархією.
163
Б. Хмельницький помер 6 серпня 1657 р. за ст. ст., що відповідає 16, а не 15 серпня 1657 р. за новим стилем.