Дозволимо заперечити ці твердження словами літературознавця Огюстена Філона: «Козаки давніх часів» займають у його творчості дуже почесне місце; жоден з його наступних творів не має такої літературної привабливості» (монографія «Меріме», Париж, 1922). Подібні думки висловив і літературознавець П’єр Траар у своїй чотиритомній біографії Меріме (Париж, 1926—1930). І ось найновіше дослідження творчості Меріме (Париж, 1982). Його автор — Жан Фрест’є вважає працю «Богдан Хмельницький» часткою творчого життя письменника.
Те, що зробив Проспер Меріме для возвеличення запорізького козацтва у Франції, має неабияке значення для поступування дальшої українознавчої науки у франкомовних країнах. Через кілька років після появи «Богдана Хмельницького» Проспера Меріме друкуватимуться дослідження Альфреда Рамбо про Остапа Вересая, Еміля Дюрана про Тараса Шевченка; читатиме свій лекційний курс про Кобзаря професор Луї Леже; 1902 року пропонуватимуться зразки українського фольклору в знаменитому паризькому видавництві; захоплені виступами Михайла Грушевського в Парижі 1903 року, професори Школи живих східних мов висловлять бажання «при викладанні російської мови присвятити один семестр і українській мові». 1912 року в Парижі буде видано збірник, присвячений Україні, її історичному минулому, культурному життю, народним звичаям, мистецтву та архітектурі. Видання, натхненником і редактором якого був М. Грушевський, викличе великий інтерес у парижан. «Взагалі можна помітити, — зазначалося в «Літературно-науковому вістнику» (1913, кн. 5), що великий Париж зацікавився У країною, про її літературу робляться відпити, промови, пісня українська лунає по паризьких салонах й концертах. Аннали, присвячені Україні, розійшлися за один місяць, й преса Європи звернула увагу на ненормальне становище нашої нації» (С. 380).
На зорі глибоких українознавчих досліджень у франкомовних країнах стояв видатний французький письменник Проспер Меріме, однодумець та послідовник «українського козака» Г. Л. де Боплана, людина дивних звичок та симпатій, яка за холодним та байдужим виглядом ховала невситиме бажання осмислювати й вивчати історичну минувшину нашого народу.
* * *
Висловлюю щиру вдячність докторові історичних наук Ярославові Ісаєвичу та кандидатові філологічних наук Олегові Купчинському за велику допомогу під час опрацювання цих творів; водночас дякуємо добродієві Степану Костюкові, завідуючому відділом мистецтв Наукової бібліотеки АН УРСР ім. В. Стефаника, за фахові поради і надану можливість скористатися з фондів відділу для ілюстрування книжки.
м. Львів
ЯРЕМА КРАВЕЦЬ
ГІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН
ОПИС УКРАЇНИ, КІЛЬКОХ ПРОВІНЦІЙ КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО, ЩО ТЯГНУТЬСЯ ВІД КОРДОНІВ МОСКОВІЇ ДО ГРАНИЦЬ ТРАНСІЛЬВАНІЇ, РАЗОМ З ЇХНІМИ ЗВИЧАЯМИ, СПОСОБОМ ЖИТТЯ І ВЕДЕННЯ ВОЄН
Найсвітлішому і наймогутнішому государеві Янові Казимиру, ласкою божою королю польському, великому князеві литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, лівонському, наслідному королю шведському, готському і вандальському,
Сір,
неосяжні простори, які нині відділяють мене од Ваших володінь, навіть своєю обширністю не годні перешкодити витворові мого розуму схилитися до стіп Вашої Величності; літа, що сплили відтоді, як я сюди вернувся, не зменшили ревності, з якою я служив Вашій Величності і з якою час від часу продовжую накреслювати деякі праці, що можуть принести задоволення Вашому розумові і дати корисну розраду Вашим очам. Щоб запевнити Вас у цьому дійовими вчинками, а не порожніми словами, беру на себе сміливість з найсмиреннішою покірністю і глибокою повагою офірувати Вашій найсвітлішій Величності опис великої прикордонної України[4], що лежить між Московією і Трансільванією, яку Ваші попередники завоювали п’ятдесят років тому і обширні землі якої стали настільки родючими, наскільки пустельними колись були.
4
Під прикордонною Україною автор мав на увазі території, які на початку XVII ст. (після приєднання до Речі Посполитої Чернігівщини) опинилися під владою шляхетської Польщі.