ОПИС УКРАЇНИ І РІКИ БОРИСФЕН[10], ЗВАНОЇ В НАРОДІ НІПР ЧИ ДНІПР, ОД КИЄВА ДО МОРЯ, В ЯКЕ ЦЯ РІКА ВПАДАЄ
Київ, званий колись Кізовією[11], був одним із найдавніших міст Європи; ще нині це засвідчують пам’ятки старовини, висота й ширина міських укріплень, глибина оборонних ровів, руїни його храмів, численні старовинні гробниці колишніх князів. З цих храмів залишилося лише два на згадку про минулі часи — Софійський та Михайлівський. Решта лежить у руїнах, як от собор Святого Василя, стіни якого заввишки 5 чи 6 стіп, зроблені з алебастру, зберігають грецькі написи понад тисяча чотирьохсотлітньої давності[12]. Вони майже стерлися у своїй ветхості. В руїнах храмів ще донині збереглися гробниці багатьох князів.
Софійський та Михайлівський храми відбудовані на давній взірець. Перший з них має гарний фасад і милує око, звідки б не розглядав собор; стіни його оздоблені постатями та малюнками з історії, виконаними мозаїкою, тобто з дрібненьких різнобарвних камінців, які сяють, наче скло, й укладені так майстерно, що важко розрізнити, чи це витвір живопису, чи ткацтва. Склепіння зроблене з глиняних горщиків, наповнених гіпсом і ним скріплених між собою. У храмі зберігаються гробниці кількох князів, тут є резиденція архімандрита.
Це давнє місто розмістилося на плато, що займає верх гори; з одного боку вона панує над навколишньою рівниною, а з другого — здіймається над Борисфеном, який омиває її підніжжя своєю течією. Між горою і Борисфеном лежить новий Київ — тепер досить слабо заселене місто, що має не більше 5 чи 6 тисяч мешканців. Уздовж за течією місто тягнеться на 4 тисячі кроків, а від Борисфена до гори сягає на 3 тисячі кроків. Місто захищене глибоким оборонним ровом завширшки 25 стіп і має трикутну форму, довкола нього зведена дерев’яна оборонна стіна з дерев’яними вежами: міський замок височить на верхів’ї гори[13], він панує над нижнім містом (Подолом), однак лежить нижче давнього Києва.
Католики в цьому місті мають чотири храми: Кафедральний, Домініканський на ринковій площі, Бернардинський під горою і Єзуїтський, зведений недавно між Бернардинським собором і рікою. Православні мають близько десяти храмів, вони їх називають церквами; одна з них стоїть біля магістрату. При ній є Університет або Академія[14]. Вони цей храм називають Братською церквою; ще один храм побудований біля підніжжя замку і, якщо пам’ять мені не зраджує, названий цей храм церквою Святого Миколая; інші ж церкви порозкидані по цілому місту, і тепер не пригадую точно їхніх назв.
Місто має три гарні вулиці, а всі інші нерівні, покручені, поплутані, як у лабіринті; воно ніби поділене на два міста — перше називається єпископським і включає Кафедральний собор; друге — міщанське, у ньому є три інші храми — католицькі й православні. Місто провадить широку торгівлю; основним крамом є збіжжя, хутра, віск, мед, сало, солена риба тощо.
Київ має свого єпископа, воєводу, каштеляна, старосту і городничого. Місто ділиться на частини, що підлягають чотирьом судам — єпископському, воєводському або старостинському, війтівському і четвертому — лавників або консулів.
Житла будуються на московський кшталт, усі на одному рівні, досить низькі, рідко коли перевищують один поверх. Використовуються тут світильники, зроблені із просмолених скалок; ті скалки такі дешеві, що за два динари можна купити більше, ніж потрібно навіть на найдовшу зимову ніч. На базарах продають димарі для печей; у нас це викликало б сміх так само, як спосіб приготування у них м’ясних страв, їхні весілля та інші церемонії, про що говоритимемо далі. Однак саме звідсіль пішов той благородний люд, який називається нині запорізькими козаками і котрий протягом стількох уже літ заселює різні місця уздовж Дніпра і в суміжних землях. Налічуючи приблизно 120 тисяч людей, звичних до війни, вони готові за якихось вісім днів приготуватися до виконання будь-якого розпорядження, що йде від імені короля. Це люди, які часто, майже щороку, здійснюють наскоки на Евксінський Понт[15], завдаючи великої шкоди туркам. Не раз вони спустошували Крим, який належить татарам, руйнували Анатолію, здобували Трапезунд і навіть доходили до гирла Чорного моря, за три милі від Константинополя, де винищували все вогнем і мечем; а потім верталися з багатою здобиччю і полоненими, переважно дітьми. Вони тримали їх біля себе для різних послуг або ж дарували можновладцям свого краю, бо ніколи не лишають собі літніх людей, хіба що вважають їх настільки багатими, що можуть сподіватись на якийсь викуп. У такі походи збирається не більше 5—10 тисяч козаків; вони на диво щасливо перетинають море у своїх невеликих власноручно змайстрованих човнах. Трохи згодом опишу, як ці судна виглядають і як їх будують.
10
Борисфен — старовинна назва Дніпра; впродовж багатьох століть вона вживалася в римській і західноєвропейській історичній літературі. Саме в такому звучанні ця назва перейшла до Боплана.
11
Подана Бопланом назва Кізовія (Kisovie) взята автором з якогось невідомого джерела або надрукована з помилкою. В середньовічних пам’ятках саме така форма є невідомою і етимологічно не тлумачиться.
12
Дерев’яна церква Василя була споруджена Володимиром Святославовичем (за переказом, на тому місці, де були фігури Перуна та інших язичницьких богів). 1183 року, за князя Святослава Всеволодовича, на тому місці була споруджена мурована церква.
14
Києво-Могилянський колегіум офіційно отримав права академії (вищого навчального закладу) щойно в 1701 р.