Невимовний жах і тривога опанували мене. Марно шукав я імовірне пояснення, чому так сталося, що мене поховали в оцій гробниці. Я не міг вигадати нічого правдоподібного й, упавши на підлогу, віддався найпохмурішим роздумам: уява малювала мені страшні картини моєї загибелі від спраги, голоду, задухи – і то в найближчому часі. Мене було поховано живцем[8].
Нарешті я трохи оговтався, зібрався з духом і, звівшись на повен зріст, став обмацувати ляду пальцями, шукаючи в ній розколину або шпарку. Я знайшов кілька таких шпарин і дуже ретельно обдивився їх, чи не пропускають вони бодай трохи світла з каюти, але світла не було. Тоді я став тицяти лезом ножа в одну розколину, в іншу і всюди кінчик упирався в щось тверде. Дряпнувши лезом по тому твердому, я з’ясував, що там лежить масивна залізна річ, а що лезо ковзало то вгору, то вниз, коли я проводив ним по невідомій штуковині, то я дійшов висновку, що то має бути якірний ланцюг. Мені лишався один вихід – повернутися у своє лігво і там або змиритися із сумною долею, або спробувати заспокоїтись і розробити план порятунку. Я негайно подався у зворотну путь і, здолавши чимало перешкод, дістався до свого сховку. Коли я влігся на матраці, виснажений до краю, Тигр усім тілом простягся поруч і став лащитися, начебто хотів утішити мене в моєму горі та стражданні й переконати, щоб я не впадав у розпач.
Незвичайність його поведінки зрештою привернула мою увагу. Він то протягом кількох хвилин облизував мені обличчя й руки, то задирав голову і тихенько скавулів. А коли я простягував до нього руку, він щоразу перекидався догори черевом і піднімав лапи вгору. Це повторювалося знову й знову і тому видалося мені дивним, і я не міг знайти пояснення такій поведінці свого собаки. Здавалося, його щось мучить, і я подумав, чи не поранений він, бува; я уважно обдивився його лапи, беручи їх у руки, одну, потім другу, але не знайшов на них жодної подряпини. Вирішивши, що пес дуже зголоднів, я дав йому чималий кусень шинки, і він жадібно його зжер – але потім усе одно поновив свої незбагненні викрутаси. Наступною моєю думкою було, що, як і я, він мучиться спрагою, і я вже утвердився в цьому припущенні, коли раптом мені сяйнуло, що досі я оглянув лише його лапи, а рана, можливо, десь у нього на тілі або голові. Я ретельно обмацав йому голову – нічого. Одначе, коли провів долонею по спині, то помітив, що шерсть у нього настовбурчена по лінії, яка охоплювала тулуб. Помацавши там пальцем, я виявив шворку і незабаром з’ясував, що собака обв’язаний. Унаслідок дальших пошуків я натрапив на клаптик паперу, на дотик поштового. Шворка була протягнута крізь папірець, прилаштований під лівою лопаткою собаки.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
В мене тут-таки промайнула думка, що папірець – цидулка від Оґастеса; мабуть, якийсь непередбачений нещасливий випадок не дозволив йому вирятувати мене з моєї в’язниці, й він удався до цього способу, щоб повідомити мене про те, як стоять справи. Тремтячи від нетерпіння, я розпочав нові пошуки – цього разу намагався намацати коробку сірників та свічки. В мене був невиразний спогад, що, перш ніж заснути, я акуратно поклав їх до якоїсь схованки; і навіть перед тим, як вирушити в подорож до люка, я ще точно пам’ятав, де саме поклав їх. Але тепер я марно намагався пригадати місце і згаяв цілу годину на марні й нервові пошуки – ніколи досі не переживав я такого болісного стану тривожної напруги. Аж нарешті, коли, висунувши з ящика голову, я почав мацати руками біля баласту, я помітив слабке світіння десь у напрямку стерна. Страшенно здивований, я спробував туди доповзти, бо спершу мені видалося, що світиться всього за кілька футів від мене. Та щойно я зрушив з місця, як світло пропало, і, щоб знову його побачити, мені довелося, обмацуючи ящик, повернутися назад. Обережно нахиляючи голову то в той бік, то в той, я з’ясував, що коли повільно, не відриваючи погляду від світла, просуватися в напрямку, протилежному тому, куди я спершу подався, то можна наблизитися до нього, не втрачаючи його з очей. Зрештою я таки туди дістався (протиснувшись крізь безліч вузьких покручених проходів) і виявив, що світяться уламки моїх сірників, які валялися в порожній, перекинутій на бік бочці. Не встиг я здивуватися, звідки вони тут взялися, як моя рука намацала дві чи три грудочки воску, що явно побували в собачій пащі. Я відразу все зрозумів:
8