Выбрать главу

Ніякому слов'янському народові більше не нашкодила московська партія, як галицькому. До 1862 року журнали в Галичині і газета "Слово" стояли на правдивім ґрунті народнім, хоч "Слово" і тоді писалося не знати яким язиком старої київської академії і держалося допотопної Ноєвої правописі.

Московська партія вплинула на редакцію "Слова", і з того часу "Слово" почало наближати свій язик до великоруського, замість свого народного україно-галицького. Інтерес Москви став від того часу для "Слова" вище інтересу свого народу і своєї галицько-української (малоруської) народности. "Слово" почало пропаґандувати великоруський язик, виписувати письма з "Московских ведомостей" і "Голосу", і — по наказу з Москви — почало підпускати ті самі штуки, що і Катков; почало наговорювати на молодіж свою, звати польським все, що йому не подобалось, почало лаяти українську щиро народну партію в Галичині, накидати на неї тінь польщини, щоб обговорити її перед публічністю і народом. Російське міністерство просвіти під впливом слов'янофільства почало забирати до Росії професорів з Галичини і тим способом зробило ще слабішою невелику україно-галицьку інтеліґенцію. Члени "Слов'янського комітету" їздили скрізь по слов'янщині, підмовляли слов'ян, закуповували, старались скрізь посварити їх між собою, де було можна, щоб лучче користуватися ними, говорити в слов'янщині орації і доказали тим не раз, що вони навіть не вміють двох слів зліпити докупи, — а в кінець всього побачили тепер своїми очима і дізнались, що з їх праці не буде ніякої користи.

Якого ж добра бажала московська партія для свого великоруського народу? Ми сміливо скажемо — ніякого! Московські консервативні газети не держали переду ні в однім питанні, близькім до народу, до народної просвіти, до нових ліберальних реформ в імперії, як-от: голосні суди, земства, визволення народу від панщини. Все те з дорогою душею розбиралося в ліберальних газетах, а Катков все oтягався, зоставався позаду, все говорив, що народ дуже темний, що нема де взяти народних учителів, судій для нових судів.

Катков не зрозумів земства як основи провінціяльного самоправства. бо йому хотілось побити все провінціяльне і скріпити централізацію. А до народу "Московские ведомости" не горнуться, бо та газета є органом аристократичної части старої московської партії. Від народу та партія бере тільки язик великоруський і національність, а самий народ їй зовсім непотрібний. Хто не пам'ятає, як "Русский вестник" Каткова в минувші часи носився з британською аристократією, як дурень з ступою? Хто не пам'ятає його англоманії? Його любови до англійської форми уряду? Хто не знає, що в "Русском вестнике" і до цього часу писали все графи, та князі, та генерали? Нижче чином генерала-письменника там було тяжко знайти. Там граф Толстой писав свій роман "Князь Серебряный" (з старого московського життя); там знайдете "Записки генерала Єрмолова" про "Лорда Пальмерстона" і т. д. "Московские ведомости" пишуть про своїх князів неначе про яких коронованих осіб! Там минувшого року раз я читаю в "Московских ведомостях" про якогось князя Владимира. Катков дуже його вихваляв! І мені здалось, що мова мовилась про Київського св. князя Владимира! Коли дочитуюсь, аж там говориться, що той славний князь Владимир вчився в сьомому класі гімназії! Дивуюсь я та й читаю далі, аж то говорилось про князя Гагаріна, що втонув десь, купаючись, за границею разом з батьком своїм. "Петербурґские ведомости" часто говорили, що в катковської московської партії однакові государствені ідеали з польською аристократичною партією, тільки їх не зводить докупи одна національна ненависть [5].

Одначе "Московские ведомости" дуже обережно робили своє діло. Вони знали, що тим собі дужче пошкодили б, і для того вони не виступали дуже сміливо з своїми аристократичними тенденціями, щоб не одвернути від себе читачів, як тепер робить газета "Весть", орган російської і разом польської аристократії.

Є ще друга часть московської партії — демократична. Органом її був колись "День" Аксакова, потім газета "Москва", потім була газета "Русский". Їх тепер уже нема. Верховодить тією партією Погодін, дуже старий чоловік. Та партія і любить народ, але якось ідеально; більше любить народність, ніж народ. Вона більше любить язик і народну літературу великоруського народу, ніж самий народ; вона чваниться якимись сокровищами, захованими в великоруському народі, але то тільки по ненависти до Європи. Їй тільки хочеться дістати в своєму народі нові основи цивілізації; для неї народ — ґрунт, та й годі! Так вона поставила великоруські " билини" про Іллю Муромця врівні з "Іліядою" Гомера і. заспокоїлась, викопавши таке сокровище. Конечне, всі писателі, котрі не хотіли держати народу в його патріярхальній нерушимости, щоб не попсувати його національности європейським духом (як того хотіли демократи-слов'янофіли), всі писателі, котрі хотіли поліпшити соціяльний стан народу по законах європейських соціяльних наук, ті писателі цурались слов'янофільських демократичних газет і приставали до петербурзьких. Тим-то московська демократична партія має тільки старих письменників і все зменшається. Старі тенденції слов'янофільства: православіє, самодержавіє відпихають від тієї партії молодих людей, котрі більше горнуться до ліберальних органів.

вернуться

5

Недавно газета "Новое время" оповістила, що Катков в 1858 році писав письмо в Вільну до білоруса Яна із Сливина, редактора "Teki Wileńskiej" на польському язиці і клопотав "о сближении великорусской и польской литературы"! Ян напечатав письмо Каткова в своєму польському журналі (Прим. І. Нечуя-Левицького).