— Наша фірма знала багато поколінь цієї родини. Я знав Еміса Крейля і його батька, Річарда Крейля, пригадую навіть Еноха Крейля — діда. Всі вони поміщики, які більше займалися кіньми, ніж людськими створіннями. Прекрасно їздили верхи, любили жінок і не дуже захоплювалися культурою та політикою. Вони зневажали політику. Однак дружина Річарда Крейля була сповнена ідей. В ній було більше ідей, ніж здорового глузду. Вона мала поетичні і музикальні здібності і непогано грала на арфі. Дещо хвороблива, вона все ж здавалася прекрасною, коли лежала на своїй софі, була поклонницею Кінгслея[1], тому й назвала свого сина Еміасом. Батько, правда, кривився, — він вважав це ім'я комічним, але змирився. Еміас Крейль одержав ніби подвійну спадщину. Від своєї хворої матері успадкував артистичний смак, а від батька — склу, почуття власності і безжального егоїзму. У сім'ї Крейлів усі були егоїстами. Нізащо в світі жоден з них не допустив би іншої точки зору, окрім власної.
Постукуючи пальцями по підлокітнику крісла, старий Джонатан пильно глянув на Пуаро.
— Ви мене підправите, якщо я помиляюся, пане Пуаро. Але, мені здається, вас цікавить психологія дійових осіб, якщо можна так висловитись.
Пуаро відповів:
— Це саме те, що становить для мене найбільший інтерес в усіх випадках, які я розслідував.
— Уявляю. Так би мовити, прагнете ввійти у шкуру злочинця. Захоплююче! Наша фірма, звичайно, ніколи не мала клієнтів із злочинного світу. Ми не були б спроможні повести справу пані Крейль, навіть якщо б почуття доброго тону і дозволяло це. Зате фірма Мейхью була підходящою. Вони найняли Депліча, доказавши, можливо, цим самим деяку відсутність фантазії, Депліч був надзвичайно дорогим і зайве драматичним! Їм не вистачило глузду розібратися в тому, що Керолайн Крейль ніколи не буде грати ролі в стилі Депліча. Керолайн не була драматичною жінкою.
— А якою ж вона була, хотів би я знати? — запитав Пуаро.
— Тобто як вона дійшла до такого вчинку? Це питання по суті. Я знав її, бачте, до заміжжя. Звали її Керолайн Спелдінг. Це було поривчасте, нещасне створіння. Надто жваве. Мати її зосталася замолоду вдовою, і Керолайн дуже її любила. Потім мати вдруге вийшла заміж, народилася ще одна дитина. Це надто сумно.
— Вона була ревнива?
— Надзвичайно. Тоді й стався сумної пам’яті нещасний випадок. Бідна дитина!
— Що ж сталося? — запитав Пуаро.
— Керолайн ударила свою молодшу сестру по голові прес-пап'є. Дівчинка перестала бачити на одне око і зосталася спотвореною на все життя.
Пан Джонатан зітхнув, затим продовжував:
— Уявляєте, який ефект викликало б на процесі просте запитання про цей випадок? — Він похитав головою. — Це створило б враження, що Керолайн мала імпульсивний, непіддатливий контролю характер. Але це неправильно. Зовсім неправильно! Керолайн Спелдінг часто приїздила в Олдербері. Вона добре трималася в сідлі, була жвава, запальна. Річард Крейль добре до неї ставився. Керолайн була сповнена поваги до пані Крейль, запобігала перед нею і тим подобалась. Вона подружила з сестрою Еміаса, Діаною Крейль. Філіп і Мередіт Блейки — хлопці з сусіднього маєтку — часто приходили в Олдербері. Філіп завжди змахував на маленьке безсовісне бісеня, жадібне до грошей. Повинен признатися, що цей хлопчик мені завжди був неприємний. Але мені сказали, що він добрий оповідач анекдотів і має репутацію відданого друга. Мередіт був людиною, яку в мої часи називали диваком. Йому подобалася ботаніка і метелики, подобалося спостерігати за птахами і звірами. Вивчення природи, як це тепер називається. Що й казати, те молоде покоління викликало розчарування в батьків. Жоден із них не захоплювався мисливством, верховою їздою, риболовлею. Мередіт вважав за краще спостерігати за птахами і звірами, аніж стріляти в них чи переслідувати їх, Філіп прагнув жити в місті. Він і взявся за своє ремесло — робити гроші. Діана вийшла заміж за відставного офіцера, мобілізованого під час війни. А Еміас, здоровий, красивий і мужній, виріс і став ні більше ні менше — художником! Мені здається, що Річард Крейль помер від розчарування. Між тим, Еміас одружився з Керолайн Спелдінг. Вони постійно сварилися і перегиркувалися, але все ж таки це був шлюб з любові. Молоді безтямно любили одне одного. І це почуття збереглося надовго. Хоча Еміас, як і всі з його родини, був закінченим егоїстом. Він любив Керолайн, вона була йому дорога, але він ніколи з нею не рахувався. Він робив тільки те, що йому хотілося. По-моєму, він любив її настільки, наскільки міг любити будь-кого. Її місце в його душі було після мистецтва. Живопис стояв на першому плані. Я певен, мистецтво ніколи не уступало в ньому місця будь-якій жінці. З ним траплялися пригоди, що служили йому стимулом, але він усе кидав, коли набридало. Еміас не був сентиментальний або романтичний, але він і не жив тільки почуттями. Єдина жінка, яка будь-коли щось для нього значила, це його власна жінка, і вона, знаючи про це, забагато йому прощала. Еміас пускався в гоніння за любовними пригодами, а потім повертався до неї знову, з новою картиною, яка його виправдувала. Все це так би й продовжувалось, якби не Ельза Грієр… — Пан Джонатан похитав головою.
1
Чарлз Кінгслей (1819–1873) — англійський прозаїк, один із представників християнського соціалізму в Англії. Писав на соціальні та історичні теми.