СОКРАТ: Може, хтось і розщедрився би. Тільки, бач, я старий. Ризик.
ВАРТІВНИК: Ти мені такого не кажи. Якби ти мав когось близького, він сплатив би за тебе відкуп. І ти міг би втекти. А так що — загинеш. На продаж нічого не маєш?
СОКРАТ: Ні.
ВАРТІВНИК: Еге. Я бачив твою дружину й синів — у них злиденний вигляд. У тебе теж не найліпший. Хай би тобі принаймні позавтра якого ліпшого плаща принесли. Я тобі позичив би. Та боюся, що ти втечеш від мене в ньому на другий берег. (Сміється.)
Я то навіть тебе полюбив. Тільки люди тебе не люблять. Кажуть, що ти зарозумілий і не визнаєш богів.
СОКРАТ: Хто таке каже?
ВАРТІВНИК: Люди.
СОКРАТ: А ти що кажеш?
ВАРТІВНИК: Я тебе мало знаю. Та гадаю, що людей треба шанувати навіть якщо вони не вірять у богів. Релігія — це гарна річ. Легко кохати дружину, яка спить біля тебе, але щоб Афродіту...
СОКРАТ: А ти віриш у богів?
ВАРТІВНИК: Вірю, коли з неба гримає. Але молюся, навіть коли гарна погода.
СОКРАТ: До кого?
ВАРТІВНИК: До неба. Здіймаю руки вгору — й одразу на груди спливає тепло.
На сходах з’являється Платон.
ПЛАТОН: Ми вже тут, учителю. Чи можна їх покликати?
СОКРАТ: Заходьте. (До Вартівника.) Нас перервали. Ти навіть не уявляєш, як мені обриднули ті уроки. З тобою інша річ. Одразу до найважливіших питань.
ВАРТІВНИК: Слухай, Сократе. Поговори з ними. Може, хтось із них сплатить за тебе. Кажуть, що в Платона багато грошей.
СОКРАТ: Добре, добре. Йди вже.
Заходять учні.
УЧНІ: Вітаємо тебе, вчителю!
СОКРАТ: Добрий день вам. Можливо, Ксенофонт скаже, про що ми говорили при останній зустрічі?[5]
КСЕНОФОНТ: При останній зустрічі ми розглядали правдивість рівняння: розум = добро = щастя. Навели визначення цих понять. Ряд прикладів із життя. Потім була дискусія.
СОКРАТ: Хто візьме слово?
КСАНФІЙ: Я.
СОКРАТ: Слухаємо, Ксанфію.
КСАНФІЙ: У нас, у Фівах, мешкав дуже мудрий чоловік на ім’я Софрон. Коли померла його донька, він повісився.
ФЕДР: Було таке. І ніхто не сказав: «Софрон перед смертю обезглуздів», лише: «Це була його єдина донька».
ПЛАТОН: Я тебе запитував, Сократе, чому Едіп, який був, безсумнівно, мудрою і доброю людиною, не був щасливим. Мудрість є однією з умов щастя, проте існує ще й призначення.
ФЕДОН: Коли я прокидаюся вночі й раптово усвідомлюю, що я є, завжди відчуваю біль. Тоді повторюю свою настанову: «Ким ти є? Людиною. Ким є людина? Твариною розумною, яка вміє сміятися. Чого потребує людина? Знання. А щастя? Щастя є дитям знання».
Тоді замість страху я відчуваю в собі порожнечу. Торкаюся до свого обличчя. Знову відчуваю страх.
СОКРАТ: Гадав, що ви доросли до абстракції, тим часом ви справді розумієте лише образи. Ну що ж, замало часу на навчання мудрості, то, може, кілька зауваг із питань гігієни? Лахете! Ти начебто не є поетом-невдахою.
ЛАХЕТ: Ні, Сократе. Я навчався скульптурі.
СОКРАТ: Отож у тебе є відповідна кваліфікація, щоби стати філософом. Уяви, Лахете, що мусиш вирізьбити із пісковика голову Аполлона. Що тобі потрібно для цього?
ЛАХЕТ: Знаряддя і кам’яний блок.
СОКРАТ: Чи можеш ти уявити блок пісковику?
ЛАХЕТ: Поки ти це мовив, я уявляв його.
СОКРАТ: Бач, ми чудово розуміємо одне одного. Отже, це буде білий шестигранник. Припустімо, що це буде шестигранник із гладкими боками, і співвідношення ширини та довжини пробуджуватиме в нас відчуття насолоди. Тепер ти вдаряєш різцем...
ЛАХЕТ: Поки я вдарю, мислю, що камінь загине, і хтóзна, чи те, що з нього виступить, буде досконалішим від простого шестигранника з гарними пропорціями.
СОКРАТ: Так, але тепер ти вже знаєш, що всі речі цього світу народжуються із простих форм і колись повернуться до них. Поглянь холоднокровно на інші замкнені предмети: ти бачиш конуси, кулі, шестикутники. Вони безбарвні. Лежать у просторі, наче їх уклала чиясь рука, шукаючи порядку.
З-посеред усіх органів чуття наймудрішими є очі. Очі оберігають душу від сум’яття. Вас зцілить спокій, який дарує лінія галузки, що лежить на тлі зимового неба.
Ти, Федоне, якщо прокинешся вночі, запали світло. Не лежи в темряві, бо інакше тебе затоплять каламутні мелодії. Запалюй світло і спостерігай за предметами у своїй кімнаті. Однаково, за чим саме: це може бути сандалія або край столу. Навчіться шкаралупі світу доти, доки вирушите шукати його серце.
На сьогодні досить. Ідіть.
Усі виходять. Темніє.
5
Не всі учні в «Печері філософів» носять імена учнів історичного Сократа. Ксенофонт Афінський (до 430 до н. е. — бл. 355 до н. е.) — давньогрецький історик, письменник, політичний та військовий діяч; Лахет був полководцем і афінським урядовцем — цю постать Платон виводить у однойменному діалозі. Філософ на ім’я Федр дискутує із Сократом у іншому діалозі Платона. Натомість ім’я Ксанфія носить комічна постать Діонісового блазня у «Жабах» Аристофана.